9 стадія

Я відчував себе наче мишеня, що застрягло в кігтях голодної кішки. Коли довго бігаєш від правди, вона стає все більшою та сильнішою, щоб в один необачний момент проковтнути тебе з кістками. В мене дядько мучився від остеопорозу, перелом на переломі, але в мене кістки міцні. Хай правда гризе мене скільки хоче - я переживу.

Сумно звичайно, що близька людина виявилась злодієм, але стерпіти можна. Я буду заїдати горе спокійним сном та життям, в якому нарешті закінчилось переслідування.

Франко висів вниз головою. Я прив'язав його до стелі в якомусь старому складському приміщенні часів розкуркулення. Мої дбайливі руки вже готували інструменти для кари: два домкратні ломи фірми "Leopard" зі сталі марки 440С, Шуруповерт "Gillette" з трьома насадками на сверла діаметрами до 8.45 мм, свинцева плащаниця, ключі від Daewoo Lanos 2003 року та два портрети Святого Миколая.

В цю мить я не відчував себе злодієм.

- Відпусти мене! - кричав Франко.

В цю мить я був злодієм з паспортом чемного громадянина. Коли держава не піклується про тебе, ти захищаєш себе сам. Суть в тому, що я не порушую закон. Не можна порушити те, чого ніколи не існувало.

- Ти зовсім збожеволів! - продовжував кричати Франко. - Твоя логіка повністю зламалась! Ти звинувачуєш мене в тому, в чому немає сенсу!

Я обернувся до нього.

- Брехня мене не цікавить, - заговорив мій рот. - Мені потрібні лише результати.

На справді, мені було його щиро шкода. Я вірив йому багато років, не помічаючи те зло, яке він ліпив у мене за спиною. Я довіряв йому як брату-близнюку з діабетом. Але ця зрада не має залишитись непоміченою.

Я збирався розділити його живцем на вісімнадцять частинок, запакувати їх у поліпропіленові труби із запаяними пластиковими фланцями, та відвезти на Дніпро - утопити в річку. Хтось міг би сказати, що це жорстоко, але справедливість не повинна відчувати жалість. В цьому її суть - бути чесною та невідворотною.

- Пробач друже, - сказав я. - Коли кишки почнуть опускатись тобі на очі, я проігнорую твій біль.

- В тебе ще є шанс зупинитись! Будь ласка!

- Навіщо?

- Це не нормально! Я тобі нічого не зробив! А якби і зробив, то такі методи не адекватні! Ми могли б просто все обговорити!

Посмішка розірвала моє обличчя.

- Ти і так все сказав. Слухати твої слова вже безглуздо, я краще послухаю крики.

Моя рука встромила в розетку 220 вольт вилку від шуруповерта. Інша рука взяла лом. Я перехрестився, для культурності, та рушив в обійми тяжкої неоплачуваної праці під назвою "розправа".

В цю мить двері складу вилетіли. Хтось увірвався наче злий бізон. Хтось втрутився в мою долю настільки безцеремонно, що аж заляпана лампочка в самотньому кутку ледь не погасла.

Мої очі обернулися до входу. Настала біда, на яку я зовсім не чекав. Мадам Катастрофа прибула сюди разом із загоном поліції. Озброєні чоловіки із кризою середнього віку вже тримали свої рушниці.

Намастилені дула дивились на мене як голодні коршуни.

- Зупинись! - крикнула моя дружина. - Все закінчено!

Щури в погонах оточили мене. Їхні криві злі писки шкірились на мене, як на скаженого пса. Але... я був спокійний. Я робив тричі прививку від сказу. Напевно, ці люди вірять у те, що я якийсь псих. Вони помиляються.

Мої руки стиснули інструменти.