3 стадія

- Ми просто переплутали вікно! - закричав зв'язаний чорноротий бандюк з чепчиком на півголови.

Я спіймав їх усіх, як мишей. Знайти їх було дуже легко. Відбитки майонезу привели мене куди треба того ж дня. Вони хором співали виправдання. Гнила брехня лилась в мої вуха. Це дратувало. Якби вона була не гнилою, а більш вишуканою - я був би тільки радий. А так... їхня недосвідченість тепер мала стати для них надгробними плитами.

- Я вам не вірю, - вирвалось у мене.

Після цього я накинув фартух, білий беретик та рукавички. Три години я запікав негідників на повільному вогні разом з лососем та баварськими ковбасками. Навіть риба була чеснішою за цих покидьків. Полювання було успішним, сумно тільки, що вони не розповіли, навіщо це все було. Брехня обплела густим корінням їхні злодійські мізки.

До обіду вони вже були приготовані. Пахучі, посолені, поперчені. Але їсти я їх не буду - це не етично і аморально. Опускатися до рівня цих сволот не варто. Тому я передав усе це м'ясо у дитячі притулки, будинки пристарілих та волонтерам, що допомагають малозабезпеченим сім'ям. Іноді варто проявляти добро та піклування про наше прокляте суспільство. Сьогодні обездолені не ляжуть спати голодними.

Я повернувся додому з рівним спокійним пульсом, рівним спокійним кроком. Радості не було. Різанина відчувалась як зміна на заводі. Тільки за цю роботу ще платити ніхто не буде.

Наступного дня я відкисав у барі. Пиво варило мене в собі. Хотілось забутися та не повертатись до нікчемних спогадів про останні пригоди. Я зробив злочин, хоч і знаю, що покарання за нього не буде. Поліція ловить тільки невинних, всі це знають, а я не такий. В мене купа гріхів, жоден суддя не посадить мене у в'язницю безкоштовно.

От якби я був слухняним і чемним громадянином, то давно б вже сушив сухарі на батареях, сидячи за ґратами. Система не любить чемних, вона займається з ними частково добровільним сексом без контрацепції. В мене є троє рідних дітей, але перед системою - я цнотливий. Вона не хоче бачити мене голим на своєму ліжку.

- Як пройшов день? - запитав Франко.

- Попрактикувався в кулінарії, - чесно відповів я.

- Ого... і що готував?

- Делікатеси.

Не знаю, добре це, чи ні... але я виявився надто хорошим кухарем. Це було найкраще приготовлене м'ясо за все моє життя, але мені не можна було проковтнути і шматочка. Доля - підла паскуда, яка робить із нас чортів, але не дозволяє кайфувати від пекла.

Саме забавне у Франку було те, що він тричі вже міг відсидіти у в'язниці сам. Йому хотіли підкинути амфетамін з домішками херсонського борошна. Обійшлось. Справа в тому, що начальник поліції(здоровий лось з червоним обличчям, в шапці Puma із зіркою Давида збоку) підкинув наркотики сам собі, тому його самого і посадили. Всі його співучасники пішли на підвищення, а його опустили. Буквально.

- Так чи інакше, я добре провів час, - збрехав я.

- Я радий за тебе, - начебто збрехав він.

Після важкого як мокра цегла вечора, ми розійшлись по своїм домівкам. Чорні хмари кублились над дахами та цідили свої гіркі дощові сльози прямо на наші голови. Світ плакав на мене, а я - ні. Я просто позбавився від проблем.

Уже вдома на пошті я помітив новий лист:"Придурок! Ми все ще на тебе полюємо. Ти завалив не тих людей!"

Це означало тільки одне - та граната справді залетіла в моє вікно випадково.