5

/через рік/

– Любий, допоможи мені скласти план, – сказала Етьєна, нервово гризучи край запрошення. – Ці Лю Боше всі ненормальні, але мені на них начхати. Вони наважилися надіслати лист, незважаючи на те, що трапилося минулого року, і запевняю тебе: це їхні проблеми. Я хочу повернути сина, тільки й усього. У тебе є думки з цього приводу?

Рам’єн забрав у неї зіпсовану картку і поклав на столик, де стояла велика фотографія у світлій рамці.

– Боюся, це буде непросто, люба, – відповів, поглядаючи на портрет, з якого дивився серйозний молодий чоловік у діловому костюмі. – П’яр зробив свій вибір. Ми не прийняли його, а тепер пізно каятись.

Етьєна схопилася за голову і впала в ненависне крісло-гойдалку, не в змозі більше стримуватись і прикидатися врівноваженою.

Все було жахливо. Син не з’являвся вдома цілий рік!

І ні листа, ні телеграми, ні телефонного дзвінка… Лише друзі друзів казали, що він захоплений наукою і повністю відмовився від світського життя.

Почасти це провина Етьєни.

Вона не очікувала, що П’яр освідчиться в коханні Мірі Лю Боше.

Не очікувала, що Мірі зі сльозами відхилить його пропозицію, посилаючись на різницю у віці та думку людей.

Не очікувала, що син звернеться за підтримкою до батьків.

Що треба було зробити? Запевнити, що все гаразд?

Яка брехня!

Етьєну ніби блискавкою вдарило. Вона схопилася за Рам’єна і ніяк не могла зробити повноцінний вдих, а роззяви витріщалися на них, хихикали, показували пальцями… Нестерпно!

І Етьєна зірвалася. Вона наговорила багато поганого і П’яру, і божевільні Мірі.

Та клялася, що між ними нічого не було, та хто їй повірить? Перспективний юнак не втратить голову від задушевних розмов. Чесне слово, це ж смішно! У промовах Мірі головна тема – казки про машину часу. Ніхто при здоровому глузді до них і не прислухатиметься!

А ось зовні кузина Лю Боше збереглася добре. Воно й зрозуміло: без чоловіка, без дітей, без турбот… Така ціна спокусливого тіла і гладенької шкіри, але Етьєна анітрохи не заздрила Мірі. Навпаки, вона злилася, бо підтримувала брехливу «бідолаху», жаліла та захищала у розмовах.

Етьєна не стримувала гніву. Як посміла безсовісна розпусна Лю Боше посягнути на її хлопчика?!

П’яра чекає велике майбутнє. Він вродливий, розумний і багатий, будь-яка дівчина вважатиме за честь впасти до його ніг!

Етьєна сказала і це, і багато іншого…

Легше не стало, особливо після того, як син замкнувся у собі, зібрав речі й залишив ключі від будинку у своїй кімнаті.

Рам’єн не зупиняв його. Він вважав, що синові потрібен час отямитися і після відмови Мірі, і після реакції найдорожчих людей. А Етьєна була надто зла, щоб обговорювати те, що сталося. Лише через місяці до неї дійшло, що син налаштований серйозно. І тільки напередодні Нового року вона зрозуміла, що готова погодитися з будь-чим заради його повернення.

– Любий, ми маємо щось зробити. – Крісло розгойдувалось, і його ритмічні рухи діяли заспокійливо. – Нещодавно я дізналася, що П’яр пішов із цієї своєї лабораторії і другий тиждень не контактує взагалі ні з ким.

– Не хвилюйся, люба. – Рам’єн тупцював біля журнального столика і уникав дивитися на дружину. – Вранці від нього надійшов лист.

– Що? І ти мовчав?!

– Боюся, він тобі не сподобається, люба.

Етьєна підхопилася з крісла, з силою вирвала довгастий конверт із вузлуватих пальців чоловіка і квапливо витягла білий аркуш із коротким посланням.

– Знову? – прошепотіла, не вірячи своїм очам. – Він пише, що зараз на порозі грандіозного відкриття, і хоче, щоб ми знову прийшли до Лю Боше? Заради Бога, навіщо йому це? Та за що він так зі мною чинить?..

– Я знав, що ти відмовишся, – нейтрально промовив Рам’єн, потираючи подряпину на руці, залишену нігтями дружини.

Етьєна кинула конверт і лист на стіл, впала в крісло і закрила обличчя руками.

– Ні, – відповіла за кілька хвилин, коли Рам’єн уже відвернувся і почав перебирати іншу пошту. – Ми підемо, і що б П’яр не надумав, та цього разу ми будемо на його боці.

Чоловік зітхнув, подав іще один конверт.

– Що там, любий?! Що?

– Нічого певного. – Рам’єн помітно вагався, немов хотів щось приховати, і від цього його широке добродушне обличчя набуло зловісного вигляду. – У лабораторії сталася невелика аварія, пошкоджено обладнання і робочий прототип нового винаходу. Пишуть, що це вина П’яра. Звинувачують його в тому, що він ховається від відповідальності.

У Етьєни перехопило подих.

– Що? Про що ти, любий? Наш син не міг утекти! Він… Він… Він усе пояснить у Лю Боше.

– Люба, боюся…

– Досить! – жорстко обірвала Етьєна.

Вона не збиралася навіть думати про інші можливості.

Але в двері постукали, і в грудях щось обірвалося. Вони з Рам’єном не чекали гостей, особливо в такий день. Родичі давно стали порохом, друзі віддалилися після торішнього скандалу… Етьєна їх не звинувачувала. Вона й сама розірвала б стосунки з тими, хто байдуже ставиться до основ суспільства.