4

/через рік/

– Любий, у мене немає плану, – сказала Етьєна, розриваючи на шматки елегантні запрошення і викидаючи їх із вікна вітальні, що виходило на подвір’я сусідів. – Я не хочу нікуди йти. Мене трясе від однієї думки про те, що я можу зіткнутися з Лю Боше на вулиці, не кажучи вже про бал. Я визнаю поразку і хочу, щоб мені дали спокій. Любий?

Чоловік нічого не відповів. Низько схилившись над столом, він намагався щось налаштувати в патефоні – найгіршій машині, придуманій людством. Етьєна мріяла розбити цей нестерпний апарат і викинути його частини в каналізацію.

Хто сказав, що музика – це добре? Брехун! Та на одного дивака, що переноситься у солодкі мрії під звуки запечатаної у вініл мелодії, знайдеться десяток тих, хто у кожній ноті чує нагадування про свою ганьбу.

Рам’єн не зрозуміє. Він приземлений і нудний. Для нього будь-яка композиція – це інструмент, виконавець і якість запису. У нього не болить душа, коли починається ненависний вступ до «Новорічної симфонії» Люмпе-Шасона!

Її ставили торік у Лю Боше.

Як же гарно все починалося!

П’яр запросив Мелодію на перший танець, і гості одностайно погодилися, що вони обидва чудово танцюють та ідеально підходять одне одному.

Етьєна купалася у променях уваги. Лю Боше були надзвичайно люб’язні, адже П’яр набув популярності у певних колах, його ім’я навіть друкують у газетах. Разом із наставником він працює над винаходом, що зацікавив самого короля.

Лю Боше бачили: перед ними дуже перспективний хлопець із гідної родини. Вони схвалили цей шлюб, і здавалося, ніщо не завадить безмежному щастю найкращої з пар, але...

Коли свято було в самому розпалі, П’яр помітив засмучену кузину Мірі і, як ввічливий друг сім’ї, запросив її на танець. Бідолашна неохоче погодилась, і з’ясувалося: незважаючи на проблеми з головою, вона чудово танцює.

Етьєна аж розплакалася...

Мірі нещодавно перевалило за тридцять. Для багатьох сучасних жінок життя в цьому віці не закінчується, але нещасна Лю Боше давно втратила зв’язок із дійсністю.

Вона вірила, що машина часу реальна, мріяла повернутися в минуле і врятувати нареченого від загибелі. Врятувати – а потім покинути і жити собі на втіху, бо вони все одно не зійшлися б характерами, як по секрету розповідала її тітонька.

Мірі звинувачувала себе в тому нещасному випадку. Говорила, що якби вона не подзвонила нареченому, той би не потягнувся за телефонною слухавкою, не зачепив би пристрій і вибуху не сталося б.

Безталанна… Етьєна не уявляла, як нести такий тягар.

І дурепа Мелодія нічого не розуміла, бо ні з того ні з його приревнувала свою сердешну кузину до П’яра!

Це було огидно. Крики, звинувачення, брудні натяки… Дівчина розійшлася не на жарт і вихлюпувала лють усіма доступними способами. Лю Боше червоніли і блідли, намагалися її втихомирити, але хіба можна заткнути рота ображеній закоханій егоїстці?

У бідолашної Мірі заболіло серце, її відвезли до лікарні прямо з балу.

П’яр сказав, що Мелодія – примхлива розпещена дівчина, у якої не вистачає розуму навіть на те, щоб подорослішати, і поклявся, що ніколи не заговорить із нею зі своєї волі.

Мелодія ніби збожеволіла і облила словесними помиями Етьєну і Рам’єна, акцентуючи увагу на їхній бідності. У неї і в думках не було, що П’яр успадкує утричі більший статок, аніж загальний капітал її батьків. Його мати з батьком жили скромно, тому заслужили осуд нарівні з божевільною кузиною.

Рік минув, а Етьєна не змогла пробачити ні образ, ні зневаги, ні звинувачень, ні порівняння з Мірі Лю Боше. Це було понад її сили.

– Любий, ти мене чуєш? – із натиском повторила вона, бачачи, що чоловік скоса поглядає на неї, виймаючи платівку з «Новорічною симфонією». – Якщо ти поставиш цю гидоту, я зламаю твою нову іграшку, – прозвучало надто жалібно, зовсім не схоже на погрозу. – За що ти так зі мною? Хіба я тебе чимось образила?

– Люба, це не знущання, повір, – м’яко заперечив чоловік. – Це заради тебе ж. Тренування.

– Що?!

– Вранці забігав П’яр. Він сказав, що сьогодні ввечері прийде не до нас, а до Лю Боше, щоб закінчити одну незавершену справу. Впевнений, ти не залишиш це просто так, тому пропоную тобі позлитися вдома, слухаючи мелодію, яку ти ненавидиш, і повернути душевну рівновагу перед балом.

Першої миті Етьєна не повірила. П’яр… Він же серйозний молодий чоловік! Його кар’єра йде вгору, шанувальниць вистачає, з Мелодією він не спілкувався дванадцять місяців. І що на нього найшло?

«Почуття. Від них не сховаєшся за роботою», – підказало щось у глибині серця.

Етьєна заплакала. Обійняла Рам’єна, несказанно його здивувавши, і подумки підібрала собі святкове вбрання.

Її хлопчик давно виріс, але вона збиралася підтримати його востаннє. Нехай лише морально. Нехай здалеку. Нехай із награним схваленням.

П’яр має знати, що мати та батько на його боці у будь-якій ситуації. Хіба батьки існують не для цього?