- І що ми маємо, а Сокур? – начальник райвідділку сидів за столом, постукуючи олівцем по відкритому блокноті, і очима-кинджалами різав невиспаного старшого лейтенанта Сокура навпіл. А потім на маленькі шматочки.
- Загибла Тамара Гришевич, одна тисяча сімдесят шостого року народження. Працювала бухгалтером на приватній фірмі «Снаб-Джан», - нудно рапортував Євген. – Син на заробітках був, тільки приїхав. Розлучена. Співмешканця чи чоловіка немає.
- А точно немає? – очі начальника звузились, глянули прискіпливо.
- Точно, - буркнув Євген.
- А якщо був? І це він з ревнощів її того, а потім інсценував під психа?
- Ми перевіряли, - сталей зітхнув.
- А синок її що?
- А нічого. Квартиру ми обшукали – все чисто. Якщо то і син її , то точно доказів немає.
- Так шукай, блять! Шукай! – Олексій Григорович додав в голос загрози. – Мені завтра в область звіт везти. І що я їм розкажу? Що мої роздовбаї чаї ганяють та в носі колупаються?
- Є ще один випадок, - незрозуміло чому сказав Євген. Навіть не планував говорити про розповідь капітана Шаповала, але думки про серійного маніяка не давали молодому слідчому спокою усю ніч.
- Який такий випадок?
- В сімдесят третьому році в Сумській області сталося подібне, - зрозумівши, що слово не горобець і назад його вже не повернеш, під зацікавленими оглядами колег почав розповідь Сокур. – Немолодій жінці завдали тілесних ушкоджень гострим предметом, а нутрощі намотали на голову хрестом.
- І?
- І винного найшли та розстріляли.
- А якщо не того до стінки поставили?
- Я теж про це подумав.
- І що зробив?
- Написав зранку запит в архів.
- І все? – начальник приклав руку до чола, ніби йому боліло в скронях.
- І все. Готую доручення на місцевий відділок поліції щоб допитали очевидців.
- І скільки часу це займе, а умник? Пів року?
- Ну.. я думав, що самому було б швидше все зробити.
- Так якого біса ти тут ще сидиш? Рапорт завтра чекаю про те як з’їздив!
Зрештою домовились, що капітан Шаповал поїде з Євгеном. Олексій Григорович визнав, що це пришвидшить слідство.