Розділ 38

• Кирило, можеш відносити речі пані Софії до автомобіля, - сказав Матвій.

Сьогодні Софію виписували з лікарні. Вона сама зібрала свої речі у компанії з сином. Хлопчик ні на крок не відходив від мами і влаштовував постійні істерики, коли доводилося з нянею повертатися додому і полишати маму.

• А це? – запитав маленький Єгор, підносячи Софії журнал.
• І це, мій маленький помічник, - вона усміхнулася і скуйовдила його золоте волосся.

Софія знову згадала той сон чи ведіння. Вона до останнього не розуміла, що сталося, але Він мав рацію. Дівчина дійсно кожного разу, коли дивилася на сина, то згадувала Його, і вдіяти з цим нічого не могла.

Вона обернулася в сторону дверей і поглянула у вікно ,яке відділяло її від коридору. Але сьогодні там нікого не було. Кожного дня, щойно його випустили з поліції, Владислав приходив до неї, але охорона не пропускала його до Софії. Після кількох спроб і розмови з Матвієм він залишив спроби потрапити в середину, але все рівно приходив. Він бував тут кожного ранку і вечерова, перед і після роботи. Просто стояв біля вікна і спостерігав як вона зранку спить, а ввечері бавиться з сином. Владислав постійно цікавився у її лікаря, як вона себе почуває і чи немає ускладнень.

Софія намагалася не звертати уваги на постать за скляним бар’єром і всіляко ігнорувала запитання сина стосовно дядечка за склом, відповідала іноді, що то один з охоронців.

Якось раз, Владиславу вдалося вирватися до лікарні в обід. Він саме виходив з ліфту і йшов до палати як раптом він почув як дитячий голос кличе його і до нього підбіг Єгор.

• Привіт, - заговорив хлопчик, трохи соромлячись.
• Привіт,- Владислав присів, щоб бути на рівні з малюком.
• Ти до мами?
• До мами, - відповів Влад усміхаючись.
• І ми до мами, - відказав хлопчик.

До них підійшов Матвій і взяв малого за руку. Вони привіталися і Влад запитав:

• Як вона?
• Дякуючи цьому молодому чоловіку, одужує надзвичайно швидко.
• Це чудово… - між ними нависла пауза. – Вона питала щось за мене?
• Ні, вона відповідає на питання лікаря і слухає звіти з компанії. А бесіди веде тільки з Єгором, чи не так? – Матвій звернувся до хлопчика, а той кивнув головою.

Єгор відпустив руку Матвія і схопився за Влада.

• Ти підеш зі мною? – запитав хлопчик Влада.
• Піду. Але мене навряд пустить охорона.
• Чому? Ти ж сам мамина охорона.
• Я? Так, в деякому розумінні, - Влад усміхнувся.
• Неси! – засміявся хлопчик, простягаючи до нього рученята. – Можна? Можна? – він почав питати у Матвія.

Чоловік пильно поглянув на Влада та погодився. Владислав підняв на руки дитину і рушив в сторону палати Софії. Єгор розповідав йому про ігри, в які грає з мамою і що дуже сумує без неї дома.

Вони підійшли до палати і стали навпроти вікна, чекаючи на Матвія, якого відволік телефонний дзвінок.

• Мама! – закричав малюк, побачивши через вікно Софію.

Влад перевів на неї погляд. Дівчина не зводила з них очей. Як дві краплі води. Вона швидко змахнула сльозу зі щоки і помахала сину, запрошуючи увійти. Влад відпустив її сина і один з охоронців відчинив перед ним двері палати. Влад з надією поглянув на Софію, але запрошення для себе не дочекався.

• Мама! – Єгор підбіг до її ліжка і вправно виліз на нього.
• Привіт, мій маленький! – Софія обняла сина.
• Мамо, той охоронець не схожий на інших.
• Знаю, - відказала вона.
• Може, нехай він стане моїм татом, ми з ним білі, - хлопчик почав показувати їй своє волосся. – І тато Єгор теж білий, то нехай і цей буде, - хлопчик дивився на Владислава.
• Це він тобі так сказав? – насупилася Софія.
• Ні, це моя стартегія, - серйозно відповів малюк.
• Стратегія, мабуть? – перепитала Софія з посмішкою.
• Так, вона, - погодився Єгор.
• Синочку, ти говориш як справжній генерал.
• Як діда? – запитав малий із захватом.
• Так, як дідусь, - засміялася Софія.

Софія переступила поріг дому. Вибігла радісна домоправителька із словами привітання, яка довго бажала їй швидкого одужання та бідкалася через аварію та стан Софії.

Софія прийняла душ і сіла за справи, лишивши сина на няню. Дівчина переглядала особисту пошту та перевіряла імейли. З кожним листом чи сповіщенням вона переконувалася, що ці два тижні, які вона провила в лікарні коштуватимуть їй такої ж кількості часу, щоб навести лад у справах. Софія встала із-за свого робочого столу і пішла до кухні. «Ні, без кави тут точно ніяк»,- вона натиснула кілька кнопок на кавовій машині і у повітрі почав витати запах свіжозвареної. Як же їй не вистачало цього у лікарні. Перебуваючи під постійним наглядом Матвія, лікарів та охорони, Софії лишалось тільки мріяти про улюблений гарячий напій. Вона звісно кілька разів намагалася підкупити когось із охоронців чи медперсоналу, але Матвій добряче постарався, щоб ніхто з них не піддавався провокаціям.