Розділ 37

Софія сиділа за столиком в ресторані і чекала вже другу годину поспіль. На мить перед очима все застигло. Дівчина затрясла головою і здивувалася: «Що це зі мною? Звідки такі думки?»

Вона взяла до рук телефон і набрала його номер. Поруч заграла знайома мелодія.

• Єгор! – вона обернулася.
• Вибач, що змусив чекати, - він нахилився, тримаючи її за плечі, і поцілував у щоку.
• Щось сталося? – хвилювалася Софія, адже він ніколи не запізнювався.
• ДТП на головній вулиці, її перекрили, тож довелося шукати інший шлях в час пік, - пояснив він.
• Який жах!
• Вибач, - він підніс її руку до своїх губ і поцілував. – Зголодніла, мабуть,поки чекала на мене? Давай замовимо все меню!
• Агов! Ти ж знаєш як я «люблю» спортзали. Для чого зайвий раз наражатися на небезпеку, - вдавано протестувала дівчина.
• Та годі тобі! Ти регулярно займаєшся спортом, - усміхнувся Єгор.
• У спальні? То не спорт.

Хлопець не зводив погляду з неї. Після останній сів Софії, він машинально прикусив губу. Вона ж була задоволена відповіддю і насолоджувалася цією картиною.

Цілий вечір Софія сяяла від щастя. Не зрозуміло чому, але складалося таке враження, немов вони не бачилися років десять і тепер, коли нарешті зустрілися, намагалися робити вигляд, що все як і раніше. Було море сміху, старих історій, безглуздих розмов. І думка, яка не давала дівчині спокою: «Нехай цей момент стане вічністю».

• Я сумувала за тобою, - раптом сказала Софія, не дочекавшись завершення розповіді.
• Як і я, - тихо відказав він.

І, мабуть, чи не вперше за 4 роки, які вони були разом, стали жертвами незручної паузи.

• У мене для тебе сюрприз,- посміхнулася Софія.
• Я знаю, - відповів хлопець, але дивно, без радості чи злості. Це було схоже скоріше на біль.
• Що? – її збентежила його реакція.
• Я знаю, що у нас буде син, - відповів Єгор.

Софія сиділа сама не своя. Вона нічого не розуміла і як найшвидше прагнула почути пояснення.

• Там тест на вагітність, - він кивнув в сторону коробочки, яка весь час лежала біля Софії.
• Тож, ти вже знаєш, - Софія засмутилася.
• Так, знаю. А ще я знаю, що мені не бути батьком для цієї дитини.
• Що?! – Софії здавалося, що вона повільно божеволіє. – Що ти верзеш, Єршов?
• Пробач, кохана, але це правда. Як би ми не хотіли виховувати цього малюка разом, але цьому не судилося статися, - він дивився на неї поглядом наповненим відчаєм. – Ти виховаєш його справжнім чоловіком, я впевнений в цьому. Тобі судилося стати чудовою мамою і дружиною, але не для мене.

По щоках у дівчини котилися сльози. Вона була настільки приголомшена, що навіть не знала як відповісти. Він говорив, а Софія просто сиділа мов паралізована і нічого не могла вдіяти.

• Назвеш його моїм іменем, він носитиме моє прізвище. І так, він щодня приноситиме тобі і радість, і страждання водночас, адже, чорт забирай, Софіє, він викапаний я, - по щоках у Єгора скотилася сльоза, але він швидко витер її. – Аби ти знала, як боляче сидіти зараз поруч з тобою і усвідомлювати, що мій син, мій(!), називатиме татом іншого. Розуміти, що ти кохатимеш іншого, так само як мене колись, так само посміхатимешся зранку йому і підсадиш на каву, як мене колись.
• Чи ти ідіот? Послухай лишень себе? Який інший? Яке «покохає»? З чого ти взагалі взяв, що я колись покохаю когось так само сильно, як тебе? Як я взагалі зможу розлюбити тебе? Отямся! – Софія почала кричати і люди оглядалися в сторону їхнього столика.

Єгор піднявся з місця і підійшов до неї.

• Я мушу залишити тебе, - він тримав її обличчя в руках. – Ти пробачиш мене рано чи пізно. Я кохаю тебе. Обіцяю завжди бути поруч з сином. І благаю тебе, не віддавай його на танці, у світі існує стільки чоловічих занять. Будь-що, тільки не танці, - він засміявся крізь сльози.
• Я нічого не розумію, - Софія дивилася на нього крізь сльози.
• Кохана,ти неймовірно сильна і впораєшся з усім. Пообіцяй,що хоча б ти не залишиш нашого малюка, адже ти єдина, хто у нього лишився.

Софія злилася від усього того безглуздя, яке відбувалося з нею просто зараз. Вона схопила хлопця за сорочку і закричала:

• Скажи, що це ідіотський жарт і ти забереш усі свої слова назад!
• Це кінець, Софіє. Отямся, - він прибрав її руки і пішов геть.

Дівчина несамовито кричала і благала його повернутися,але у відповідь отримала лиш тишу. Вона гірко плакала, покинута наодинці зі своїм горем. Вона заплющила очі і викрикнула його ім’я:

• Єгор! – несамовитий крик Софії пролунав на всю палату.

Дівчина різко піднялася зі сльозами на очах, але в ту ж секунду знову впала на ліжко від нестерпної болі в голові і ребрах.