Розділ 36

Матвій увійшов до вбиральні. На підлозі сидів Владислав опустивши голову і тихо плачучи. Скривавлені руки трималися за біляве волосся, зафарбовуючи його в червоний колір. Матвій підійшов до хлопця і присів навпроти. Він не потребував пояснень, адже й так було зрозуміло, що відбувається між ними з Софією. За інших обставин він би зрозумів Влада, але не тепер, коли через нього (а Матвій був впевнений,що це через Влада) Софія знаходиться на межі життя і смерті.

• Тримайте себе в руках, пане Білоградський, - холодно заговорив Матвій. – Зрештою, не ви зараз на місці Софії, не ви лежите в комі без жодних гарантій на життя.

Владислав підняв на нього очі. Найгірше – сидіти і розуміти, що сказані слова цілковита правда. Матвій вів далі:

• Як так сталося, що ви без жодної подряпини, а бідолашна дівчина на грані життя і смерті? – чоловік пильно вдивлявся в погляд хлопця.
• Ми їхали окремо. Софія приїхала до мене після сварки в аеропорті, але перед цим до мене приїхала стара знайома, просто перед Софією. Я дістав з кишені каблучку, з якою збирався зробити Софії пропозицію і показав її гості. В цей час Софія вже стояла біля входу в кімнату. Клята Магдалина викинула мовляв чи може вона погодитися зараз, наче вона була для неї. Почувши це, Софія навіть слухати не стала мене, кричала, що між нами нічого не може бути. Вона вибігла і поїхала геть. Я в ту ж хвилину взяв авто і поїхав в сторону її дому. Але не доїхав… - Влад дивився в очі Матвію, але в той же час крізь нього. – Дорогу було перекрито. Щось всередині змусило мене вийти із-за керма. Посеред дороги лежала вона, накрита білим простирадлом. І повірте, аби виявилося, що вона дійсно мертва, то мене б похоронили разом з нею, - хлопець піднявся на ноги, Матвій встав у відповідь. – Ще тоді, в Америці, коли Авдієв викинув її як набридлу іграшку, я пообіцяв собі, що більше нікому не дозволю псувати її життя. Аби я тоді знав, що стану тим, через кого вона опиниться на волосині від смерті, то більше ніколи б не втручався у її життя.
• У неї є син, ви знали про це? – раптом запитав Матвій.

Владислав зупинився біля дверей і повернувся до чоловіка.

• Так, Софія говорила, що має сина, - відповів він.
• І говорила про його батька? Ким він був? Його прізвище?
• Ні, вона лише сказала, що він помер і все. Але я знаю, що вона могла б стати невісткою сім’ї Єршових. Як і те, за яких обставин загинув Єгор і чому приховують справжню причину.

Матвій завмер. Чоловік нервував, але здаватися не збирався.

• Не хвилюйтеся, мені вистачило розуму не говорити про це їй. Це коштувало б комусь життя. Можливо, навіть їй самій, - заспокоїв Владислав.
• Вона не готова прийняти це, - зітхнув Матвій.
• І не доведеться. Я добре знав Олега Єршова, мудрішого і розсудливішого чоловіка я ще не зустрічав у своєму житті. Він не міг так просто пробачити смерть свого єдиного сина. Чому ж дозволив повірити усім у таку безглузду смерть?
• Приведіть себе до ладу, адже вас просто не пустять в палату до пані Софії у такому вигляді. Я попрошу медсестру обробити ваші рани, - сказав Матвій, покидаючи вбиральню.

Та на порозі зупинився і запитав:

• Звідки вам відома причина смерті Єгора?
• Я там був, - відказав Влад, ідучи повз нього.

Запрошення, ресторани, музиканти, примірка смокінга – все це вже набридло Марку. Ліза тільки те й робила, що говорила про весілля, моделі суконь і відтінки білого,які були для нього однаковими. Ось і тепер, він знову мусить терпіти все це. Здавалося б вона отримала те, чого так прагнула, для чого примушувати його брати участь у підготовці до весілля, якого він не хоче? Та виходу не було. Навіть не варто розраховувати на прощення з боку Софії. Можливо колись, в далекому майбутньому, коли вони зустрінуться на черговому прийомі, вона ввічливо привітається, вони перекинуться кількома слова і він прочитає у погляді Софії, що все що було між ним в далекому минулому і вона більше не відчуває до нього нічогісінько. А він крізь роки пронесе своє кохання за них двох. Останнім часом, Марк тільки й жив тією думкою, що колись Софія вибачить його. І це «колись» іноді звучало в його голові як «ніколи».

• Скільки разів тобі повторювати, - кричала Ліза, - її не буде на моєму весіллі, - саме з цими словами вона увійшла за братом до вітальні, де вже кілька годин сидів Марк.

Гліб вправно ігнорував істерику сестри і спокійно сів у крісло беручи до рук свій айпад.

• Я не втручаюся в те,яку тобі краще обрати сукню або зачіску, чи не вказую які квіти мають бути у весільному букеті, тому і тобі не варто втручатися в це, - відповів їй старший брат.
• Це моє весілля!- кричала далі Єлизавета.
• А це наш родинний бізнес. І ти маєш можливість зробити свій внесок в нього.
• Я повторюю ще раз, її не буде на моєму весіллі!
• А що думає про це наш наречений? – Гліб перевів погляд на Марка, який не мав жодного бажання втручатися в розмову. – Все ж таки, це і його весілля також, чи не так?
• Мені байдуже, - кинув Марк і далі продовжив гортати стрічку новин у своєму телефоні.
• Отже, ти не проти запросити пані Вишневську на весілля, - повідомив Гліб. – От і вирішили.
• Що? – Марк відірвався від телефону. – Софію?