Розділ 33

Серед справ компанії дні летіли для Софії непомітно. Вона не встигла й зрозуміти, куди поділися три місяці її життя. Кілька тижнів тому їй довелося переїхати до нового будинку, на чому постійно наполягали Матвій з Олександром. А зараз вона стоїть в аеропорті і прощається з батьком, яких вирішив повернутися до Португалії.

• Тату, це обов’язково? – Софія по-дитячому насупилася і з-під лоба дивилася на батька.
• Мою місію виконано. Ти міцно стоїш на ногах, є кому доглянути за малим. Тож саме час мені пооїхати.
• Тату, ну для чого ти знову говориш все це. Таке враження, наче весь цей час я потребувала тебе тільки як няньку для сина, - злилася донька.
• Ну що ти, дурненька, - усміхнувся чоловік і обійняв дочку міцно-міцно. – Просто зараз саме той підходящий момент, коли я можу поїхати. Тим більше, що на мене там чекають.
• Хто? – здивовано запитала Софія.

Чоловік ніяково відвів погляд, намагався підбирати слова, щоб не завдати болю доньці. Але та все зрозуміла, навіть не дочекавшись пояснень.

• Сподіваюся, вона робить тебе щасливим.
• Ти найкраща.
• Я сумуватиму за тобою.
• Як і я. Тільки обіцяй, що ти не шукатимеш пригод на свою голівоньку, поки мене не буде.
• Я сама обережність, - засміялася Софія.
• Це добре. Та про всяк випадок, є наказав Єгору наглянути за тобою.

Дівчина провела батька на реєстрацію до літака. Вона довго стояла і дивилася на злітну смугу аж поки літак з батьком не здійнявся в повітря.

Софія зустріла Новий Рік вперше сама після смерті Єгора. Хоча, якщо згадати попередні роки, то це був перший її Новий Рік за все життя, коли вона була дійсно сама: без батьків, Дани та Єгора. Дівчина отримала близько сорока десяти різних запрошень на новорічні бали, Декілька запрошень були навіть із-за кордону. Але вона відхилила усі. Навіть відпустила додому Матвія І Сашу, які ніяк не хотіли лишати її саму.

Софія замовила невеличку ялинку додому і попросила Кирила встановити її у вітальні. А сама тим часом разом з сином поїхала до торгового центру і придбала різні прикраси на ялинку та для дому. Потім вони прикрасили дім і попросили домогосподарку Галину напекти шоколадного печива.

Під бій курантів Софія отримувала привітання від батька, Дани, яка через погодні умови, була вимушена зустрічати новий рік в Штатах. Вона ще довго не спала, чекаючи на привітання ще від однієї людини, але дарма. Софія не відразу згадала, як втопила свій старий телефон, чим лишила себе і Влада можливості спілкуватися.

Коли вона це згадала, то пошкодувала про свій вчинок. Звісно, вона могла вставити сім-карту, яка у неї була до цього або ж просто відновити свій старий номер телефону, та вона не зробила цього.

Дівчина сиділа навпроти каміну і слухала, як надворі гриміли салюти і сусіди гучно вітали один одного зі святом. Вона піднялася до своєї кімнати, по дорозі зазирнула в кімнату до сина, який мирно спав у своєму ліжечку. Софія залишила двері до його кімнати трохи відчиненими і пішла до своєї.

Десь з годину вона намагалася заснути, але замість сну, подумки шукала виправдання для Влада. Та зрештою, вона розізлилася сама на себе і зі словами: «Аби хотів, то знайшов мій новий номер чи хоча б намагався хоч якось зв’язатися зі мною». На тому й заснула.

Коли дівчина прокинулася, то почула як малюк кличе її зі своєї кімнати. Вона підхопила сина на руки і спустилася до вітальні:

• А що ж тобі приніс дід мороз? Хутчіш заглянь під ялинку, - вона опустила дитину на землю і малюк швидко побіг і схопив найбільший пакунок, що був запакований у червоний блискучий папір.

Софія сіла на крісло і з ніжною посмішко спостерігала, як син із захватом роздивляється нову іграшку. Як раптом її погляд зупинився на невеличкій коробці, яка була захована подалі від малого.

• Що це там? – дівчина дістала її і акуратно розпустила стрічку, якою була обв’язана коробка.

Перше, що прийшло їй на думку, так це те що подарунок від батька, який завчасно попросив Галину покласти його під ялинку або ж самої жінки. Коли совія відкрила подарунок, то поверх нього лежав конверт. Вона дістала звідти листа і почала уважно читати його:

«Не знаю з ким ти зустріла Новий Рік, але прошу переказати, що це було востаннє. Усі наступні залишаються за мною, без жодних виключень. Я знаю, як сильно ти любиш це свято. І аби ж ти тільки знала, як сильно я шкодую, що не зустрів його з тобою. Під конвертом лежить мій подарунок. Так я став трішечки до тебе ближче. Мені шкода відпускати минулий рік, адже в ньому я зустрів тебе. З нетерпінням рахую години до нашої зустрічі. Твій Влад»

Софія швидко дістала чорну коробочку і відкрила її. Всередині ближчала чарівна золота підвіска з рожевими діамантами. Дівчина з посмішкою розглядала її і тішилася не подарунком, а тим що він все ж думає про неї. На зворотньому боці вона помітила гравіювання. Придивившись уважніше, вона розгледіла дві літери «СВ».

Але що означали його слова «…Рахую години до нашої зустрічі…».

• Невже він повертається? – закричала дівчина.