Розділ 31

• Софіє! – Олександр наздогнав дівчину вже біля машини. – Що трапилося? Чому ти так швидко йдеш? Ольга щось сказала тобі?

Софія, сідаючи до автомобіля:

• Мені навіть не довелося бачитися з нею, щоб мені дали зрозуміти, хто я і де моє місце!
• Ти про що?
• Скажи, Олег мав якісь відносини з Авдієвими: спільні проекти, угоди?
• Наскільки я знаю, Олег Юрійович був людиною дружелюбною, але чомусь завжди уникав спільних проектів з Авдієвим, не зважаючи на те, наскільки вигідними і прибутковими вони були.
• Мені цього достатньо, - Софія зачинила дверцята.
• Хтось мені пояснить, що сталося?

Дівчина опустила вікно і наказала:

• Сідай!

На місто пустився густий дощ, який супроводжував їх до самого дому. Щойно Олександр сів біля дівчини і автомобіль рушив, як вона розповіла йому все, що сталося з нею на поминках.

• Не розумію. Авдієва ніколи не встрявала в жодні плітки чи скандали. Навпаки, вона завжди стидила усіх, навіть привселюдно і жорстоко, ким би ти не був. А тут таки слова у бік зовсім незнайомої людини, та ще й за спиною. Це зовсім на неї не схоже, - дивувався він.
• Люди змінюються, і не завжди в кращу сторону. – дівчина розглядала місто через залите дощем скло автомобіля.
• Спробуй не брати це близько до серця. Тобі ще багато чого доведеться почти у свій бік та бік твоїх рідних чи близьких.
• Коли я зможу отримати доступ до усіх справ Олега? – зненацька запитала дівчина, чим спантеличила чоловіка.
• Як тільки ти цього захочеш.
• Чудово! З завтрашнього дня почнемо. Що з компанією?
• Раду директорів призначено завтра на дванадцяту тридцять. Тільки, я вважаю за свій обов’язок повідомити, що мало хто задоволений рішенням Олега. Тобі ніхто не заважатиме, більшість мріють дочекатися твого провалу і якомога швидше. Не варто бути милою і відразу відкривати усі карти. Ретельно обдумуй кожне своє рішення.
• Я зрозуміла, - так само холодно відказала вона.

Дівчина сіла на ліжко і скинула з ніг чорні туфлі на височенних, як здалося їй, підборах. Тільки зараз вона відчула неймовірну втому. Неначе цілий день з усіма подіями рухнув на неї в одну мить. Софія дістала з сумочки телефон. Не було жодного пропущеного виклику від Влада. За інших обставин вона б нізащо не зателефонувала першою, але тепер, коли вона була безпомічна і розгублена, як ще жодного разу у своєму житті не була, їй було начхати на все. Єдине чого дійсно хотілося, так це почути його голос.

Софія натиснула на його номер. Гудок, другий, і так до кінця, аж раптом слухавку підняли:

• Слухаю, - відізвався милий жіночий голос на тому кінці.

Дівчина завмерла. А що далі? Хто це? Чому це жінка відповідає їй?!!

• Вибачте, я, мабуть, помилилася номером, - перше, що спало на думку дівчині.
• Дивно, ваш номер підписаний на телефоні. Ви телефонуєте Владиславу?
• Так. А з ким я розмовляю?
• Навряд ми знайомі. Я краще перекажу йому, що ви телефонували.
• Дякую, - ледь чутно сказала Софія і відключилася.

Декілька хвилин вона сиділа на ліжку в повній тиші, дивлячись на підлогу, поки тато не зайшов до кімнати.

• Втомилася , донечко? Я приготував для тебе гарячу ванну.
• Дякую, - вона ледь видавила з себе посмішку і схопивши рушник, з телефоном в руках, побігла до ванної кімнати і зачинилася там.

Софія швидко звільнилася від одягу і пірнула в гарячу ванну. Влад, та незнайомка з його телефоном, мати Авдієва, погляди, які супроводжували дівчину весь день. Найгірше, коли власні думки намагаються вигнати тебе з твого ж тіла. Дівчина намацала свій мобільний і взяла його в руки. Вона намагалася видали номер телефону Влада, але екран все ніяк не хотів слухатися мокрих пальців. Зрештою, телефон вислизнув з її рук і впав у воду. Вона поглядом провела його до самісінького дна ванної.

• Там і лишайся, - спокійно сказала вона.

Коли Софія вийшла з ванної кімнати, то попросила Кирила привести їй новий телефон.

• А що сталося з тим? – запитав батько.
• Втопився.

Дівчина відмовилася від вечері і, сказавши, що дуже втомлена і йде спати, сховалася від усіх за дверима своєї кімнати. На столі її чекала папка з її розкладом на завтра і усією інформацією, яка стосувалася завтрашньої наради.

«Оперативно працюєте, Олександре Вікторовичу» - подумала вона. Сил дійсно майже не лишилося, тому вона залізла під ковдру і міцно-міцно заснула.

З самого ранку вся квартира була на ногах. Олександр разом з якимсь чоловіком розбудили Софію о сьомій ранку.

• Що ви робите у моїй кімнаті? – не розуміла вона.
• Підйом! Вам не можна запізнюватися сьогодні, - сказав чоловік, який був з Олександром.
• Невже я проспала? – Софія вистрибнула з ліжка.
• Майже, - зауважив чоловік, показуючи дівчині телефон, де годинник показував сьому ранку.
• Ви знущаєтесь з мене? Для чого так лякати людину? – вона опустилася на ліжко.
• Повірте, леді, це майже нічого в порівнянні з тим, скільки всього нам треба встигнути.
• Так, я зрозуміла, - спокійно і серйозно відповіла дівчина, чим здивувала гостей.
• Софія, познайомся, права рука і давній друг Олега, а відтепер твій найближчий радник в компанії і за її межами – Роганов Матвій Гансович, - Олександр представив незнайомця.
• Радий знайомству, пані Софія. Я багато чув про вас від покійного Олега. І буду радий супроводжувати вас на цьому нелегкому етапі вашого життя.
• Приємно познайомитися, Матвію Гансовичу.
• Ні, просто Матвій. Мені буде зручніше, якщо ви зватимете мене саме. В замін, я проситиму у вас дозволу звертатися до вас так само, без зайвих церемоній.
• Звісно, як вам зручно. Отже, ви переходите разом з компанією?
• Ні, це особисте передсмертне прохання Олега. Таким чином я пом’яну його світлу пам’ять і нашу з ним давню дружбу. Як тільки наші погляди почнуть розходитися чи ви зрозумієте, що моя допомога вам більше не знадобиться, я залишу ваше життя.
• Дякую, - дівчина взяла чоловіка за руку. – Як я зрозуміла, ви один із тих небагатьох, кому можна довіряти зараз.
• Ось вам перша порада від мене – тепер ви не можете довіряти нікому. Нажаль, це ціна, яку платить кожен, хто має бізнес.