Розділ 29

Софія сиділа в кріслі і слідкувала за своїм відображення у дзеркалі. Навколо неї метушилися візажист з перукарем, готуючи до сьогоднішнього вечора. Після тієї ночі, вона підійшла до Влада вранці і сказала:

- Я згодна піти з тобою на прийом, але після того, я наступного ж дня повернуся додому. І цього разу я дійсно зроблю це.

Влад подивився на дівчину і від звістки про розлуку його очі опустилися. Все що він зміг, так це мовчки кивнути, дивлячись в підлогу.

І ось Софія у цьому кріслі, біля шафи окремо висить її вечірня сукня. Напевно, дизайнерська і коштує купу грошей, але зараз дівчині було байдуже. Аби це сталося з нею будь-коли, але не тепер, то вона б не переставала захоплюватися і милуватися цим витвором мистецтва.

Софія почула, як хтось озивався до неї. Дівчина підняла очі на одного з майстрів.

- Все готово, міс Софі, - молода білявка з каре кликала її.

Софія поглянула на своє відображення в дзеркалі, але його там не було. Якби вона не старалася, ніяк не могла знайти там себе. Софія бачила перед собою розкішну дівчину з гарним макіяжем і витонченою зачіскою. Вона повернула голову, щоб краще розгледіти свою зачіску. Її довге хвилясте волосся лягало на спину ніжними завитими локонами. На перший погляд здавалося, що при найменшому русі чи подиху вітру вона буде зруйнованою, але Софія помилялася, зачіска гарно трималася. І дівчина була вдячна, що волосся уклали назад, лишивши спереду лише кілька ніжних прядей.

Майстрині з салону краси залишили її саму, щоб Софія могла переодягнутися в свою сукню. Залишившись в пустій кімнаті, Софія ніяк не могла змусити себе одягнути сукню. Їй було страшно. Вона розуміла, щойно вона опиниться на її тілі, то почнеться відлік часу до її відльоту і – розлуки з Ним. Але назад дроги не було, і це вирішено остаточно. Софія зібралась з духом і підійшла до сукні. Вона була ніжно золотою. Ні, не розцяцькованим і пафосним шматком тканини – вона була витонченою. Корсет прикрашала ніжна вишивка квітами в тон сукні, а низ сукні був легкий, повністю зроблений з напівпрозорої тканини, яка завдяки великій кількості шарів надавала спідниці об’єму. Вбрання з легкістю лягло на тіло Софії. Дівчина поправила тонесенькі шлейки на своїх плечах. Стала перед дзеркалом і знову зустрілася поглядом з тією самою незнайомкою.

«Вже час» - подумки скомандувала дівчина. Вона вийшла зі своєї кімнати і сходами спустилася донизу.

Владислав стояв посеред вітальні і розмовляв з кимось по телефону, поправляючи постійно комірець своєї сорочки. Софія помітила, що він не мав ні галстука, ні метелика. Хлопець стояв у стильному чорному костюмі і незмінній білій сорочці, щоправда, цього разу їй здалося, що вона ще більш білосніжна. Дівчина повільно спускалася сходами, відчуваючи себе трохи невпевнено на підборах у такому вбранні.

Влад завершив розмову і розвернувся у сторону сходів, мабуть, хотів поквапити дівчину. Їхні погляди зустрілися. Софія сором’язливо опустила очі в підлогу, мовляв, дивилася під ноги, щоб не спіткнутися. А він не міг відірвати погляду від неї. Вона була наче з казки, як з старих фільмів про кохання. Така ніжна, чаруюча… кохана. Влад підійшов до кінця сходів і подав Софії руку. Трохи вагаючись, вона поклала свою ручку в його долоню і нарешті подолала останню сходинку.

- Ти виглядаєш неперевершено! – хлопець не міг стримати захвату.

Софія подивилася йому в очі і зітхнула з полегшенням. Ось він стоїть перед нею, у гарному костюмі, тримає за руку. Дівчина відразу відпустила усі злі думки, які мучили її дотепер. Нічого не мало зараз значення: ні прийом, і старі образи, ні минулі стосунки, нічого.

- Ти готова? – тихо запитав він. – Навіть уявити собі не можеш, як я бажаю почути від тебе ні, забрати і відвести далеко-далеко. Моя пропозиція стосовно весілля за сорок баксів ще в силі, - він невимушено усміхнувся.

- Вибачте, містер Білоградський, але міс вже налаштувалася на прийом, - Софія засміялася.

Чорне Бентлі під’їхало до готелю, де проходив званий вечір. Вони не квапилися покинути авто. Влад поклав свою руку на Софієну.

- Я не хочу втрачати тебе.

Дівчина повернула до нього голову.

- Ти не втрачаєш, - спробувала заспокоїти свого кавалера. – Двері мого дому завжди будуть відчиненими для тебе так, як ти відчинив двері свого для мене.

Він мав на увазі зовсім не те, і вона це прекрасно розуміла, але вони і без того страждали, щоб ще й зараз перейматися про це. Раптом Софія почала панікувати. Це вперше вона мала зустрітися з Марком після їхнього розставання і його примирення з Єлизаветою. Двері автомобіля відчинилися, Влад подав їй руку.

«Ось цей момент і настав».

Марк, як вихований господар, намагався приділити увагу кожному гостю. Тим паче, батько неодноразово наголошував, що всі вони важливі для компанії. Хлопець дійсно був улесливим з кожним. Він постійно з кимось вітався, розпитував про родину, бізнес, як і годиться на таких заходах. По ліву руку від нього постійно знаходилася Ліза, як його супутниця. Дівчина була вбрана у темно-зелену атласну сукню, яка дуже пасувала до її рудого волосся. Через яскраво-червону матову помаду, дівчина ще більше кидалася в очі і була орієнтиром, для гостей, які ніяк не могли знайти Марка.

Обійшовши половину гостей, Авдієв приєднався на кілька секунд до Дениса. Він стримано привітався з Даною, яка не розмовляла з ним, після від’їзду подруги.

- Вітаю тебе з першим твоїм офіційним прийомом, - Денис поплескав друга по плечі.

- Дякую, друже! – відповів Марк.

- А ти непогано справляєшся з роллю господаря, правда, Дано? – Ден звернувся до коханої.

- Так, під контролем Єлизавети він чудово грає ролі! – Богдана не втрачала нагоди, щоб підштрикнути Марка.

- Та пішла ти, мила, - Ліза усміхнулася Дані.