Розділ 27

З ранку Влад жодним словом не обмовився Софії про свої нічні пригоди. Дивлячись на дівчину він картав себе за таємницю, яку вимушений берегти не за власної волі, хоча й заради неї.

Софія відхилила пропозицію господаря дому стосовно сніданку за межами дому. Вона боялася, що зустріне когось із знайомих, хоча їх було небагато. Хлопець не став вмовляти, просто замовив їжу з китайського ресторанчику, який знаходився неподалік. Вони сиділи на кухні. Софія мляво вовтузила вміст своєї тарілки.

- Надто екзотично? – запитав Владислав.

- Що? – вона розсіяно перевела погляд на хлопця.

- Не смачно? – перепитав він.

- Ні, все дуже смачно.

- Але ж ти навіть не скуштувала, - Влад сердито звів брови. – Де ти літаєш?

- Ніде,- сказала Софія. – Дякую, - вона підвелася і прибрала свою повну тарілку.

Владислав мовчки спостерігав за цим. Софія пішла до своєї кімнати, де й провела весь день. Влад розумів як їй зараз, точніше намагався зрозуміти. Він думав, що їй просто треба дати трохи часу. Тим паче, слова Софії про відсутність почуттів до Марка вселяли надію в серце Влада.

Так минуло три дні. Софія кожного ранку повторяла свій ритуал зі сніданком, після чого знову і знову поверталася до своєї кімнати, і знову до кімнати, і весь час була в кімнаті. На четвертий день Владу уривався терпець. Він сумнівався, та що там, відверто не вірив сказаному нею. Ось коли дівчина знову з’явилася у вітальні, не відразу, але все ж помітила, що сьогодні Влад сидів за великим обіднім столом, а не за барною стійкою, як було до цього. Виглядав він, як завжди, чудово: випрасувана біла сорочка, охайно вкладене волосся.

Владислав пив каву і гортав новини у своєму ай паді. Він не одразу помітив її.

- Привіт, - Софія повільно пройшла повз нього, направляючись до свого місця на кухні.

- Доброго ранку! – привітався Влад. Боковим зором він прослідкував за нею.

Дівчина вмостилася на стільці з чашкою кави.

«Прогрес» - подумки зауважив Влад.

Дівчина почала розглядати журнали і пресу, яку кожного ранку доставляли Владиславу просто додому. Вона байдуже перекладала журнал за журналом. Серед усього цього вона помітила вишуканий конверт, на якому гарним почерком було виведено прізвище та ініціали Влада. Ця знахідка не лишила дівчину байдужою. Конверт видався їй знайомим. Вона перевернула його іншим боком. На конверті кольору топленого молока посередині, на місці де він склеювався, було витиснений логотип компанії Марка. Дівчина відставила чашку. Вона повільно підвелася і підійшла до Влада.

- Тобі лист,- Софія віддала його хлопцю в руки і повернулася на своє місце. Вона згорала від цікавості.

Влад відразу відкрив його і почав вивчати зміст. Він відірвав від листа погляд. Думка блискавко пролетіла в його голові. Він встав з-за столу і сів навпроти Софії. Вона підвела на нього очі, наче питала що йому треба.

- Як справи? – усміхнувся Влад.

- Та годі тобі! – крикнула дівчина. – Що там написано?

- Ти про що? – він дражнив дівчину.

Софія насупилася і почала дивитися просто йому в очі, при цьому нагинаючи просто до його обличчя.

- А! Ти про лист? – він продовжував дражнити її. – Нічого важливого. То як ти?

- Білоградський, припини! – в цей момент Софія була схожа на маленьку дівчинку, яка вимагала свого.

Влад усміхнувся до неї. Він обвів поглядом її обличчя і простягнув конверта. Софія миттєво схопила його і почала читати. Це було запрошення на званий вечір компанії. Хтозна, чого чекала Софія, але явно не цього. Вона повернула запрошення Владу і зробила вигляд, що дуже зацікавлена статтею в одному із журналів.

- Збирайся,-  скомандував Влад.

- Куди?

- В магазин. Чи у твоєму гардеробі знайдеться вечірня сукня? Якщо так, то це суттєво спростить мені завдання.

- Я не розумію тебе, - дівчина закрила журнал.

- Ти не можеш з’явитися на прийомі в моїй сорочці і цих милих блакитних шортах, навіть якщо я один із партнерів і якщо ти у цьому дуже мила, тепер він вже нагнувся до неї.

- Ти жартуєш? Я не піду, мене туди ніхто не запрошував, - вона сама не розуміла для чого говорила всі ці безглузді слова, якщо все що варто було сказати, так це те, що там буде Авдієв зі своєю Лізою, а бачити чи спілкуватися з ними, що здавалося ще страшнішим для Софії, вона не хотіла.

Але Влад не збирався здаватися і твердо був налаштований піти на званий вечір з Софією, і не інакше.

- Просто уяви вираз обличчя Авдієва, коли ми зайдемо до зали разом. Він точно збожеволіє. Хіба ти не хочеш, щоб він хоча б трохи відчув те, що відчувала ти?

- Ти вже почув мою думку стосовно цього, - Софія розізлилася на Влада і все що вона могла, так це зачинитися у своїй кімнаті.

Владислав злився на неї не менше. Він не хотів приймати того факту, що Софія не піде з ним. Тепер це було щось на кшталт виклику для нього. Немов азартний гравець в казино, який не зумів вчасно зупинитися, так і Влад не міг тримати себе під контролем і будь-чим був готовий вмовити Софію.

- Ні! – він перехопив її на сходах. – Чому ти не хочеш піти зі мною? Ти все ж кохаєш його? Твої слова були брехнею. А я ще, як те дурне хлопчисько, повівся на всю цю виставу.

- Я готова підписатися під кожним своїм словом, - твердо відповіла дівчина. – Хочеш знати причину? Будь ласка! Я не можу зараз бачити його. Просто не можу! Я впевнена, що і йому наша зустріч дасться нелегко. Так навіщо мучити один одного?

Ця так би мовити «турбота» про почуття Марка з боку Софії остаточно вивела Влада з рівноваги.

- Ти наївна і дурна. Йому плювати на тебе і те, що було між вами. Не встигли ви розійтися, як він, з радістю, потягнув в ліжко Лізу, того ж дня, коли я забрав тебе з літака і ти розбита спала на моєму дивані. І щось мені підказує, що це не через світлі почуття до тебе. А ти й далі шукай йому виправдання і турбуйся про тендітні почуття нашого коханого Марка! – він більше не стояв на її шляху. Влад зійшов зі сходів і схопив свій піджак – він не міг лишатися зараз тут.