Розділ 26

Софія, Софія, Софія. Він бачив її скрізь: біля офісу, в готелі, де упинився батько, на світлофорі, поки чекав зеленого. Дзвінок Білоградського змусив Марка нервувати ще більше. Під кінець дня він не витримав. Скасував усі свої зустрічі, переговори, вечерю з батьком і Лізою. Їх хотілося бачити найменше. Марк хотів напитися до забуття, але навіть алкоголь не рятував, мовляв: «Справляйся зі своїм горем сам!»

Він зачинився у своєму будинку, вимкнувши телефон. Він відкрив вже остогидлу пляшку з віскі і всівся на улюблене місце Софії біля басейну почав знищувати напій. Він згадав, як ненавиділа Вона алкоголь і коли він його пив.

- Проте тепер можу пити скільки заманеться, - утішав себе хлопець. Так минали година за годиною. Марк не п’янів.

На годиннику була дев’ята,коли пролунав дзвінок у ворота. Макр не став підходити, хто б то не був, але гостинним господарем Марк не в змозі для нього стати. А якщо це Софія? Якщо вона зараз стоїть заплакана і трохи п’яна біля його дому, щоб сказати все те, чого не змогла тоді? А він сидить і не відчиняє їй. З цими думками Марк підірвався і підбіг до кнопки, яка відчиняла ворота. Не подивившись, хто стояв біля воріт, він натиснув її і впустив гостя. Хлопець відчинив вхідні двері і був готовий падати на коліна перед Софією, благаючи у неї пробачення. Але надію було безжально знищено, коли до дому під’їхав автомобіль Лізи.

- Чорт!

- Нічого не хочеш пояснити? – вийшла з машини дівчина і йшла просто до Марка. – Ми як ідіоти чекали на тебе три години в ресторані, щоб ти не прийшов? Перед батьком не соромно?

- Якщо приїхала виховувати мене, то краще покінчити з цим зараз, все рівно зазнаєш невдачі. Не буду тебе затримувати, - Марк зачинив перед нею двері і пішов на своє місце, прихопивши ще одну пляшку, на цей раз з горілкою.

Ліза відчинила двері і пішла за ним. Вона жахнулася, коли побачила кількість пустих пляшок біля Марка.

- Чи ти збожеволів? – вирвалося у дівчини.

- Так, збожеволів. Але це лише наслідки ранкового божевілля. І ти мабуть не повіриш мені, але це цілком моя заслуга. Хочу наголосити, що цього разу я не звинувачую ні тебе, ні батька. Та все ж бачити вас немає бажання, - Марк відкрив пляшку з горілкою.

- Ти жалюгідний! – Ліза вихопила пляшку з його рук і вилила вміст в басейн.

- Та невже? – запитав Марк. – Жалюгідний, - він піднявся з крісла і став просто перед дівчиною. – А чому ж ви, моя мила леді, стільки часу і сил витрачаєте на такого жалюгідного нареченого?

Ліза поморщилася від запаху алкоголю.

- Ти п’яний, відійди від мене, - сказала вона.

- Ще зовсім недавно ти сама вішалася мені на шию, а тепер відштовхуєш мене. Хіба так вчиняють зі своїми коханими нареченими? – він настільки близько був біля неї, що своїми вустами майже торкався її.

- Якщо я не помиляюся, то ти говорив, що весілля не буде, - ледь відповіла Ліза, дивлячись в його очі.

- Навіть і не мрій, весілля буде. Буде вся та маячня, про яку ти мріяла: біла сукня, кортеж весільний, голуби, клятви – все. Ти назавжди станеш моєю покірною дружиною. Впевнений, батьки будуть щасливими, настільки, що навіть ніхто не запитає твоєї думки. Можеш просто зараз бігти обирати сукню.

- Ти серйозно?...

- Звісно ні, зараз ніхто нікуди не піде, - він схопив її за талію і поцілував. – Хіба що… - Марк пальцем провів по її шиї опускаючись все нижче.

Ліза переможно усміхнулася, запустивши свої пальці в його волосся. Макр раптом згадав, як це робила зовсім недавно Софія. Він заплющив очі, впившись в губи дівчини. Перед очима з’явилася Софія. Але він прогнав її образ голови, несучи Лізу до своєї спальні.

Ліза спала. Марк піднявшись з ліжка, пішов до ванної кімнати. Він став під душ. Рясний потік холодної води лився на хлопця. Він намагався змити з себе Лізу, її запах, помаду, стогін, все. З її приходом алкоголь остаточно вдарив в голову Марка. Гулом в його голові лунали його власні ж слова про весілля. Він навіть не думав забирати їх назад, ні. Це буде карою йому за те, як він вчинив з єдиною людиною, яка кохала його.

Марк накинув на себе штани з білою сорочкою і знов повернувся до вітальні. Він пройшов повз кімнату до виходу на задній двір, але раптом просто перед дверима зупинився і різко повернувся. На дивані зі склянкою віскі сидів Білоградський.

- Ти? – крикнув Марк.

- Я, - усміхнувся Влад.

Авдієв розгубився. Як довго він тут? Що бачив? І головне питання, яке його турбувало, як швидко дізнається про це бідолашна Софія.

- Солодке примирення з нареченою? – підколов Марка Влад.

- Що ти тут робиш? – все що й зміг нервово запитати Марк.

- В гості заїхав, - відповів Влад. – Я бачився з Софією. В аеропорті.

- Що?.. – Марк зробив крок до нього.

- Вона розповіла мені дуже цікаву історію. Я вже колись говорив тобі, що ти йолоп? Ніколи не перестану це повторювати.

- Вона говорила, щось про мене? – Марк сподівався бодай на якесь послання від неї.

- Так, сказала, що не жалкує і ти гірше, що колинебудь траплялося з нею, - Влад поставив склянку і підвівся з дивану. – Жарт, - раптом сказав він. – Вона вже намагається забути тебе. Хоча тобі це вдається краще, - хлопець перевів погляд на речі Лізи, які валялися на підлозі.

- Забирайся, - Марк розвернувся до дверей.

- А ти молодець, мені навіть не довелося нічого робити. Ти чудово з усім впорався, - на ці слова Марк розвернувся обличчям до гостя.

Владислав підійшов до нього ближче.

- Мабуть, батько не вчив тебе, що варто обирати собі суперника по силі, а не ображати беззахисних дівчаток.

В одну мить він замахнувся і вдарив Марка кулаком в обличчя. Той від неочікуваного нападу не втримався на ногах і впав на підлогу. З носа у хлопця почала летіти кров.