Розділ 25

Влад готував на кухні чай, поки Софія приймала ванну. Його розривало від цікавості і злості. Що ж саме сталося між цими двома, що змусило дівчину повертатися додому? Йому не вистачило сміливості розпитувати Софію про це. Він привіз її до своєї квартири, всю дорогу від аеропорту боячись, що вона передумає і все ж поїде від нього. Але цього не сталося. Софія настільки була втомлена і розбита горем, що у неї не вистачало сил навіть на зайве слово. Телефон Софії весь час мовчав. Влад здивувався, чому ніхто не шукає її. Навіть подруга жодного разу не зателефонувала запитати як вона, де, з ким.

Він почув тихі кроки позаду себе.

- Сподіваюся, ванна була гарною ідеєю, - розвернувся він і побачив за кілька метрів від себе Софію.

Він затримав свій погляд на ній. Перед ним стояла дівчина з мокрим волоссям, одягнена в пухнастий білий халат, яка трохи соромлячись тихенько сіла за барну стійку і почала роздивлятися все навколо себе.

- Так, ідея виявилася чудовою, - з ледь помітною посмішкою відповіла вона.

- Чай, - Влад поставив перед нею фарфорову білу чашку з гарячим напоєм, вмостився навпроти нею.

Зараз була одна із тих незручних пауз, які усіх дратують, але ніхто не міг з ними впоратися – не наважувалися. Влад мовчав, бо боявся тиснути на Софію, а та в свою чергу відчувала себе винною перед ним, через стосунки з Марком.

- Я розповім тобі все до останнього. Що сталося за ці два місяці, і особливо за сьогоднішній день. Але обіцяй, що я не зустріну твого осудливого погляду і на мене не звалиться град твоїх повчань.

- Якщо ти не хочеш говорити про це, то не треба. Я не хочу завдавати тобі болю, змушуючи повертатися у все це, навіть якщо й думками, - «Моя служба охорони вже збирає інформацію», - думав він.

- Ні, я маю розповісти це бодай комусь.

Наступну годину Влад слухав про те, коли і як Софія повернулася до Марка, як все було до сьогодні і що сталося на причалі. Хлопець уважно слухав кожне її слово, жодного разу не перебив, просто слухав. Якби тільки знала Софія, яких страждань приносили її слова Владу, як боляче було йому слухати про те, як Марк затримав її біля таксі, як вони пішки пройшли вздовж майже всієї набережної лінії під час побачення, як він вітав її на день народження, як розтоптав її серце сьогодні і яким чином він це зробив.

- …І я не знаю, про що думала, коли зійшла до тебе з літака. Все ж мені доведеться завтра повернутися додому. Тільки даремно купувала квиток, завершила Софія.

Влад піднявся прибрати чашки. Він поставив їх на кухонній тумбі і не дивлячись дівчині в очі, запитав:

- Ти кохаєш його? Навіть після цього кохаєш, чи не так?

- …

- Отже, кохаєш, - Влад ледь стримався, щоб не в’їхати кулаком в тумбу.

- Не знаю, - якось дивно відповіла дівчина. – Я б мала зараз тонути в сльозах, згорати від ревнощів і приниження, будувати плани, як повернути його, але цього немає.

Влад розвернувся до неї, але дівчини вже не було там, де вона щойно сиділа. Вона повільно йшла до величезного чорного дивану, який стояв посеред вітальні. Тихо опустившись на нього, Софія почала перебирати в руках одну з подушок.

- А що ти відчуваєш натомість? – з надією в голосі запитав Владислав, опускаючись поряд з нею.

- Можливо, я кохала Марка. Серце починало швидше битися, коли бачила його, усміхалася, коли бачила дзвінок чи смс від нього. Мені було добре усвідомлювати те, що після Єгора я ще здатна відчувати те «високе» почуття. Я ревнувала, сумувала за ним, отримувала задоволення, коли ревнував він. Але чи можна назвати це справді тим самим коханням, яке ти нам приписуєш? – вона несподівано перевела на нього погляд. Влад не очікував такого ходу подій. – Так, мені боляче від нашого розставання, так, я ненавиджу його і всіх, хто пов'язаний з ним, але я не збираюся боротися чи мститися йому. Ні, мені цього не треба. Як вже говорилося до цього, з поверненням в Україну все закінчиться. От і закінчилося, щоправда трохи раніше, сумно усміхнулася дівчина.

- Ти пробачиш його?

- Ні, не пробачу. Хоча…можливо з часом. Але зараз ні.

- Як чоловік можу сказати одне – він брехав. Кожне його слово про імперії, Єлизавету і тому подібне повна маячня. Я добре його знаю, його ніколи не хвилювали подібні речі. Причина в чомусь іншому, я радше повірю в те, що він просто грався з тобою, ніж у все це. Та й ця причина сумнівна.

- Як би там не було, - перебила його Софія, - між нами все закінчено. І тепер, після нашої розмови, хочеться зробити йому боляче, - засміялася дівчина.

Влад дивився на її посмішку. Намагався також жартувати, тільки б вона не припиняла посміхатися. Він прекрасно розумів, що Софії завдано багато болю, але він радів, що з Авдієвим покінчено. Софія під розмови заснула просто на дивані. Коли Владислав помітив це, то дівчина вже міцно спала, згорнувшись клубочком біля нього.

- Треба окремо садити за грати тих, хто насмілився ображати таку, як ти.

Він обережно, щоб не порушити її сон, взяв дівчину на руки і переніс її до гостьової кімнати. Коли він виходив з кімнати, то затримав на ній погляд. Влад згадав ту ніч в готелі. Сам того не усвідомлюючи, зненацька запитав:

- Чи вийде вона за мене? – ці слова розвеселили Влада і з посмішкою, він тихо зачинив за собою двері.

Довго думав він над сказаним Софією. Кілька разів намагався відтворити в голові розмову. Врешті решт, він не витримав. Схопив піджак і ключі від автомобіля, Влад наказав охороні особливо уважно оберігати сон його дорогої гості. Він мчав нічним містом, не розуміючи куди, а головне навіщо.