Розділ 24

Чорне Бентлі зупинилось біля дому Софії. Два місяці. Цілих два місяці він не бачив її. Будучи в Україні, він знав про чутки стосовно роману Авдієва з однією підлеглою. Але весь цей час він лишався осторонь. Так, спершу він готовий був вбити Марка, та з часом він заспокоївся, втішаючи себе тим, що Софія щаслива. Він щойно повернувся і, заскочивши до своєї квартири переодягнутися після літака, одразу помчав до неї.

Один із охоронців відчинив двері для Влада. Директор служби безпеки незадовго до відльоту Владислава в Америку попередив, що варто посилити охорону, тож тепер молодий чоловік скрізь супроводжувався охоронцями, які 24\7 слідували за ним.

- Залишайтеся тут, - скомандував Влад і рушив до вестибюлю.

Старенька консьєржка відірвала очі від маленького телевізора і поглянула на гостя.

- Чим можу допомогти?

- Дівчина з 24 квартири зараз дома? – привітно звернувся до жіночки.

- Вона з’їхала, - відказала консьєржка.

- З’їхала, - повторив за жінкою Владислав. – Давно?

- Та хвилин сорок тому. Прибігла з сумкою і попросила повернути ключі власнику, мовляв вона повертається додому. Вся тремтіла і неначе сновида вийшла, сіла в таксі і поїхала.

- Що ви щойно сказали?!

- Говорю, дивно себе поводила…

- Це я зрозумів. Вона так і сказала,що повертається додому?

- Так, я не настільки стара, щоб не розуміти про що говорять, - обурилася бабуся.

Та Владислав не став слухати скарги жінки, він кинувся до виходу.

- Найближчий аеропорт, швидко! – крикнув він водію.

Авто кинулося по вулиці з неймовірною швидкістю. Влад набрав номер Софії – поза зоною .

- Чорт!

Хлопець нервово знайшов номер Марка. За кілька гудків він почув голос по ту сторону слухавки:

- Чого тобі?

- Де Софія? – без зайвих слів спитав Влад.

- Не повіриш, але я не знаю. Вона більше не ділиться своїми планами. Впевнений, це тішить тебе. Зелене світло для тебе, чи не так? – Марк підвищував голос.

- Ви розійшлися? Ти знову образив її?

- Я… - Марк замовк. – Ми..

- Добре запам’ятай вашу останню зустріч, бо вона дійсно остання для тебе. Повір мені, я докладу максимум зусиль, щоб ти більше ніколи не з’явився у її житті, - Влад кинув слухавку. – Майк, - він набрав номер свого асистента, - мені потрібно дізнатися на який рейс і звідки був придбаний квиток на ім’я Вишневської Софії.

- Час?

- Зараз, - він відключився і поквапив водія.

Софії пощастило вихопити квиток на прямий рейс в Україну. Дівчина пройшла реєстрацію в останні хвилини. Щойно вона зайшла до літака, тільки тоді почала розуміти, що сталося і куди вона летить. Нікого не попередивши, навіть Дану, покинувши все, лишилося тільки відпустити, забути, жити далі. Але як? Напевно, вона ще довго шукатиме відповідь на це питання. Та зараз нічого не мало значення, окрім тих, з ким її розділяють тисячі кілометрів.

З потоку думок Софію вирвав переполох у салоні літака. Всі говорили про затримку і автомобілі на злітній смузі. За мить симпатична стюардеса повідомила:

- Шановні пасажири, наша авіакомпанія приносить свої вибачення за тимчасову затримку рейсу. Просимо всіх лишатися на своїх місцях.

«Так просто мене не хоче відпускати ця країна,» - подумала Софія.

Одна із стюардес підійшла до дівчини:

- Перепрошую, можна ваш посадковий талон?

- Будь ласка, щось не так? – Софія подумала, що через швидку реєстрацію було допущено помилку.

- Будь ласка, пройдіть за мною.

- В чому справа? – Софія перелякалася не на жарт.

- Керівництво аеропорту повідомило нас, що вас треба терміново зняти з рейсу. Візьміть свій багаж і пройдіть зі мною до виходу.

Всі пасажири оглядалися на них і перешіптувалися між собою на весь літак. Це остаточно добило Софію: спершу Марк, тепер це. Дівчина покірно йшла за стюардесою до виходу. Вона зробила крок з дверей літака і завмерла. Просто посеред злітної смуги, перекривши шлях літаку, стояла купа автомобілів охорони аеропорту, серед яких виділялося два автомобіля чорного кольору. Чоловік у стильному діловому костюмі направився до літака у супроводі двох охоронців. Дівчина повільно ступила на першу сходинку і почала спускатися, ледь тримаючись на ногах. Що тепер чекає на неї? Мабуть, викличуть поліцію і депортують в Україну, після чого Америка залишиться тільки в мріях для Софії.

На середині сходів дівчина завмерла. Їй здалося, що вона бачить Влада, який підходить до літака. Мабуть вона остаточно зійшла з розуму у зв’язку з останніми подіями. Та з кожним його кроком вона впевнювалася, що це дійсно він. Влад. Софія пришвидшила ходу, щоб скоріше опинитися внизу. Вона практично збігла з літака і кинулася в його обійми.

- Софіє! – вигукнув Білоградський.

- Влад, - сльози градом котилися по її щоках. – Чому ти поїхав? Чому не попередив і хоча б силоміць не забрав з собою.

- Моя маленька, - він сильніше пригорнув її до себе.

- Але як ти..? – Софія звільнилася від його обіймів.

- А ти сподівалася, що я дозволю тобі просто втекти? – він повернув її у свої обійми. – Ти маєш мені ще багато чого пояснити, розповісти.

- Мені не вистачало тебе.

- Чому ж жодного разу не написала чи зателефонувала мені? – сердито запитав Влад.

- Дякую, що зі мною.

Влад був безсилий перед нею, мимоволі усміхнувся.

Постоявши ще кілька хвилин, Влад провів Софію до свого автомобіля.

- Мені кортить послухати твою захоплюючу історію, тому сідай. А потім я придумаю, як буду ображати тих, хто образив тебе, - вони сіли в авто. – Це востаннє ти лила сльози через Авдієва і усіх, хто з ним пов'язані, - попередив Влад, витираючи сльози з обличчя Софії.