Розділ 22

Марк стояв на причалі, спостерігаючи за океаном. В голові він знову і знову прокручував розмову з батьком. Хлопець сидів у своєму кабінеті, коли двері відчинив один із охоронців батька і до кабінету увійшов Авдієв старший. Марк був здивований його появою. Він точно не очікував побачити його тут.

Володимир був високим статним чоловіком років п’ятдесяти з ледь помітною сивиною у волоссі. Незважаючи на роки, він був у чудовій формі. По його виразу обличчя було зрозуміло, що Марку годі й чекати теплих батьківських обіймів.

- Батьку? – сказав Марк, підіймаючись зі свого крісла. – Ось це так сюрприз. Радий бачити.

-І я тебе, сину, - Володимир мав добрий спокійний характер, і не дивлячись на складнощі у характері Марка, завжди ставився до нього як люблячий батько до єдиного сина. Та цього разу чоловік вів себе стримано. – Як твої успіхи? Справляєшся?

- Впевнений, що можеш відповісти на це питання краще за мене, - Марк взяв себе в руки і образа на батька, який заслав його сюди знову прокинулася. Ще живий підліток в ньому бунтував.

- Ти правий, саме тому я тут, - відповів батько. – Залиште нас, - скомандував, забравши у охоронця чорну папку.

Вони залишилися вдвох. Марк був впевнений, що провалив завдання батька, хоча справи йшли добре, і зараз йому покажуть купу цифр і довго відчитуватимуть за збитки, які понесла компанія і те, які надії покладалися на ЄДИНОГО СИНА. І краще б все було саме так. Тоді б хлопець спокійно склав свої речі, взяв Софію і вони б повернулися додому, де були б щасливі разом.

Старший Авдієв сів на стілець біля сина. Він мовчки почав відкривати папку.

- Як Софія? – поцікавився чоловік.

Холод пробіг тілом Марка. Кожною своєю клітиною він передчував біду.

- …Я здається вже попереджав тебе про неї. Ти ж знаєш, я не тиран і втручатися у твоє особисте життя не збираюся. Я розумію, що серцю не накажеш і прийняв те, що Єлизавета тобі байдужа. Єдине, про що я тебе благав, так це про те, щоб ти залишив Софію у спокої.

- Ще додай, що все це заради мого ж добра, - гаркнув Марк, відкинувшись на стілець.

- Не повіриш, але все так і є, - відповів Володимир. – Але ж ти завжди був впертим і просто слова для тебе нічого не означають, - він кинув на стіл перед сином чорну папку. – Насолоджуйся.

Марк дістав звідти кілька листків і пристойну кількість фотокарток. Майже на кожній була Софія. Ось вона гуляє з дитячим візочком, а тут вона вагітна біля лікарні, на іншій дівчина вся в чорному біля цвинтаря. Хлопець роздивлявся кожне фото і дивувався тому, скільки всього він не знав про неї. Але його не лякала її дитина і тим більше він не вважав це перепоною. Та ось Марк дістав наступне фото, де Софія була разом з хлопцем, і наступне, й наступне. Обличчя цього незнайомця здавалося Марку аж занадто знайомим. Але як би він не старався, згадати не вдалося.

- Що це все означає? – не тямив він.

- Я поясню тобі, - Володимир піднявся і оперся на стіл просто над сином. – Два роки тому ти спровокував автокатастрофу на шосе, яку вдалося зам’яти завдяки моїм зв’язкам і кількох сотень тисяч американських. Так ти тоді відбувся легким переляком і стусаном від матері, а хлопець, що був за кермом іншого автомобіля загинув на операційному столі, - Володимир втрачав контроль над своїми емоціями і його голос лунав все гучніше. – Іншим водієм був Єршов Єгор Олегович – син одного із впливових людей міста і за іронією долі наречений твоєї Софії, яка тоді вже носила під серцем його сина, якого ти бачив на попередньому фото.

- Що за маячня?! – Марк зіскочив зі свого місця. – Ти думаєш, що я повірю в цю маячню, яка більше змахує на мильну оперу?

- Мені плювати чи повіриш ти в це. Хоч просто зараз я накажу привести сюди ту дівчину і ти особисто розпитаєш у неї все. Але після того не забудь згадати про те, що саме ти став причиною того, що її син лишився без батька ще навіть не з’явившись на цей світ.

- Ні, це неможливо, - істерично бурмотів собі під носа Марк, повільно упускаючись на стілець. - Благаю тебе, скажи що все це не правда і ти просто хочеш, щоб я був з Лізою, що це твій спосіб розлучити мене з Софією.

Володимир мовчав. Марк до останнього чекав від нього відповіді, але марно.

- Не смій мовчати!

- Повір, я не хотів щоб ти колинебудь дізнався про це, ще більше я не хотів щоб ти закохався в неї. Але ти не лишив мені вибору. Сину, якщо не хочеш щоб про це дізналася вона, то просто покінчи з усім цим.

Марк перевів погляд на фотокартки, що лежали перед ним. Софія за руку з Єршовим гуляли по парку. Він не вірив. Навіть після усіх доказів і пояснень батька він не вірив. Володимир вже спокійно нагадав сину, що той має покінчити з дівчиною і пішов.

Авдієв сидів у кабінеті і дивився на фото. Він піднявся, взяв пляшку з віскі і підійшов до дверей, щоб зачинити їх. Саме в цей момент його незграбна помічниця занесла йому папери і в ту ж мить пошкодувала про це.

- Марку Володимировиче...

- Геть звідси, - сказав хлопець, навіть не дослухавши.

- Але це термін...

- Я сказав геть звідси! – від його крику здригнувся весь офіс.

Повз саме проходив Ед. Він хотів зайти і поцікавитися, що сталося з другом, але його чекало те ж саме, що й помічницю, яка вже заливалася сльозами. Марк грюкнув дверима просто перед його носом і зачинив їх на ключ, в кінці додавши:

- Кожен хто наважиться зайти сюди, автоматично вилетить звідси або я прикінчу його власними руками.

Він згріб весь вміст папки і сів на шкіряний диван. За долю секунди він позбувся кришки на пляшці і почав уважно вивчати все, що приніс батько. Кожен абзац, кожна мить спільного життя Софії і Єгора була підтверджена фотографією. Він перечитав все, потім знову, і знову, і ще раз. Марк сподівався, що якийсь момент він пропустив, який вкаже йому на те, що все це вигадки батька, намагався знайти неспівпадіння, але з кожним разом він розумів, що абсолютно нічого не знає про Софію. Та що там, він навіть не намагався дізнатися. Жодного разу він не розпитував її про родину чи рідних, про те чим вона жила до їхньої зустрічі. Пляшка спорожніла остаточно, на місто опустилася ніч. У офісі вже не було нікого, і це на краще. Марк зібрав досьє на дівчину і кинув його до смітника. Взявши запальничку, хлопець вийшов на дах офісу і підпалив вміст смітника. Він стояв і дивився як безжально вогонь знищував фото, де була Софія, його Софія. Він помітив одне фото де вона сиділа з Єгором в кафе.