Розділ 21

- Тобі не здається дивним все те, що відбувається з нами? Від самого початку стосунки між нами жили своїм життям, а ми були лише ляльками у їхніх руках. Знаєш, коли я думаю і прокручую  в голові все, що ми пережили, у мене з’являється дивне відчуття сорому. Не знаю як все це пояснити, - Софія роздивлялася людей, які проходили повз них. 

Її  не переставало дивувати те,що це місто майже ніколи не спить. Вона швидше звикла до зірок, яких могла зустріти просто вулиці. Вона сиділа з Марком один навпроти одного біля ресторанчику, на який натрапили випадково. Марк покрутив у руках чашку з кавою. 

- Пробач, що завдав тобі стільки страждань. Іноді, мені здається, що я зовсім не той, а ти не та, і ми не повинні бути разом. Та що там, ми взагалі не мали ніколи зустрітися. І завжди переді мною постають « але» – мені тепер важко уявити життя, де немає тебе, де немає тієї  зустрічі у клубі і, хай їй грець, я навіки боржник Авраменко, яка привезла тебе сюди.

- Я не знаю, чи хочу продовжувати це між нами.

Як завжди в таких ситуаціях, ці двоє керувалися розумом, а мали б серцем. Хіба важко просто поговорити і щиро розповісти про свої почуття, тим паче вони вже стільки пройшли разом. 

- Востаннє, - сказав Марк. – Спробуймо востаннє. Якщо і цього разу я все зіпсую, то я відпущу тебе. І нехай ти навіть до кінця моїх днів проклинатимеш і ненавидітимеш мене, я нестиму цей тягар. Одружуся на першій, хто трапиться і житиму з не коханою, кожної миті згадуючи тебе.

- Наша домовленість стосовно лишити все це в Америці ще лишається в силі, - Софія видавила з себе посмішку.

Вона повернулася додому сама. Лишила біля дверей свої нові босоніжки і вилізла через вікно на свій балкон. Вона подивилася на місто і важко опустилася на одну зі сходинок. 

«Що зі мною? Чому на душі відчуття, що ми попрощалися? Адже ні, ми дали один одному шанс, ще одну змогу бути разом» - дівчина поглянула на свій телефон. «Не варто було телефонувати Владу. Взагалі не треба спілкуватися з ним».

Від тієї розмови минуло два місяці. Софія з Марком були разом, і що головне, щасливі. Він змінювався заради неї, а вона терпляче чекала. Після того як Софія повернулася до Марка, Владислав, вочевидь дізнавшись про це, обірвав з нею зв’язки. Вона нічого про нього не чула, та й було страшно почути бодай його ім’я. Дівчина з жахом уявляла як рано чи пізно зустріне його і він пройде повз, відвівши погляд і не помічаючи її, немов тої не існує. Дивно відчувати поцілунки Марка й знову і знову бачити перед очима осудливий погляд Влада. Та чому вона взагалі мусить звинувачувати себе в чомусь, якщо з самого початку вона відверто сказала, що не відчуває до нього нічого. 

Залишаючись самою, Софія згадувала ту ніч в готелі, коли вона пішла від Марка. Так, вона мало що пам’ятала, але прокручувала в голові ті туманні моменти. Як би там не було, вона щаслива бути поруч з Марком, навіть якщо і думала про Влада.