Розділ 20

Софія вийшла з душу і взяла до рук телефон. На неї чекало нове повідомлення від Дани з адресою подруги. Дівчина дістала з коробки нові босоніжки. Чорні на тоненькій застібці вони так вдало пасували до її маленької чорної сукні. Волосся – ось з чим Софія мала клопіт. Сьогодні воно як ніколи не хотіло слухатися. Врешті решт, дівчина здалася і лишила його розпущеним.

Таксі зупинилося неподалік від дому Богдани. Щось підказувало Софії, що варто пройтися. На нових підборах з пляшкою достатньо дорогого вина, дівчина йшла до будинку. І от коли вона вже маже була біля нього, до дверей під’їхало чорне авто. Дівчина трохи призупинилася. І не дарма. З автівки вийшов Марк, обійшовши, він відчинив дверцята для пасажира і біля нього з’явилась Ліза. Софія швидко сховалася за будинок.

- Тільки цього не вистачало, - дівчина швидко дістала телефон, подумки сварячи Дану.

На тому кінці були поза зоною.

- Ну звісно, коли треба, то ми хтознаде.

Софія поглянула на свої нові босоніжки:

- Вибачте, не сьогодні, - і розвернулася в протилежному напрямку від будинку Дани.

Раптом задзвонив телефон.

- Дякую, але вже не треба, - відповіла на дзвінок.

- Ні-ні, кажи. Мені самому аж цікаво стало, що змусило тебе зателефонувати мені цього разу, - говорив Влад.

- Тепер це не має значення, я прийняла рішення сама. Хоча, - задумалась дівчина, - ти зараз де?

- Дивлячись для чого?

- Я мушу бути за десять хвилин на новосіллі у Дани, а вона запросила туди Авдієва, який приперся з Лізою. А я зараз заявлюся туди сама, зате в нових босоніжках. А от аби ще й під руку з самим Білоградським.

- Ммм, звучить цікаво, і я б дуже хотів взяти тебе під руку, та, на жаль, я зараз в Україні.

- Де? – перепитала дівчина.

- Так, тобі не почулося. Але обіцяю, як тільки повернуся, то ми одразу полоскочемо їм нерви, - запевняв він.

- Не сумніваюся у твоїх здібностях, - Софії стало трохи не пособі через відсутність Владислава.

- Ей, навіть не смій тікати додому і кидатися на відра з морозивом, - попередив Влад.

- Якого..?

- Так, я знаю, що ти задумала. Взяла себе в руки і пішла на вечірку.

- Я тебе ненавиджу!

- Потім розкажеш як все пройшло.

Ліфт з дзеркальними стінами підіймався на останній поверх. І з кожним метром Софія все більше хотіла натиснути кнопку і поїхати вниз. Та щойно він зупинився на потрібному поверсі і двері відчинилися, щось вселилося в дівчину і її очі запалали. Вона впевнено вийшла і подзвонила в двері. Відчинив Ден.

- Вау, які люди, - привітався хлопець. – Ласкаво просимо!

- З новосіллям, - Софія увійшла і привітала господаря.

- Дякую, - хлопець взяв пляшку з вином. – Проходь.

Денис провів її через коридор просто до величезної вітальні. Через нове взуття дівчина трохи відставала від нього.

- Авраменко, танцюй, - урочисто проголосив Ден. За ним увійшла до вітальні Софія.

- Софіє! – закричала подруга. – Я така рада, що ти прийшла, - вони міцно обійняли одна одну.

Софія кинула швидкий погляд на присутніх. Як і очікувалося, Ліза була біля Марка, і явно невдоволена приходом Софії. Щойно дівчина зайшла до кімнати, Марк ліниво відірвався від телефону, щоб поглянути кого привів Денис. Побачивши Софію, хлопець вмить забув про гаджет і «подружку», що сиділа поруч. Він випрямився, чекаючи привітання від новоприбулої, але все було марно. Софія дружньо і трохи байдуже привіталася з усіма:

- Всім привіт!

Денис подав їй келих з шампанським.

«Саме вчасно» - подумала вона.

Марк все чекав бодай чогось у свій бік: погляд, слово, навіть дурнуватий жарт чи докір стосовно Лізи, але ні, Софія вперто не помічала його. Вона сміялася, знайомилася з іншими гостями, жартувала і так само ігнорувала хлопця. Йому було нестерпно бачити, як вона спілкується з усіма, окрім нього, особливо як до неї фліртували, а вона мило відповідала, переводячи все в жарт.

Єлизавета бачила німі страждання свого коханого. Дівчину дратувало це. Вона намагалася привернути увагу Марка дотиками, словами. Ліза поклала руку на його плече і прошепотіла щось на вухо, але хлопець, зробивши ковток віскі, прибрав її руку з плеча.

Минуло кілька годин. Софія була вдячна Владу, що не втекла додому, як хотіла. Богдана покликала подругу з собою на кухню, мовляв треба допомогти з закусками.

- Пробач, я не знала, що він прийде, - почала вибачатися Дана, щойно вони переступили поріг.

- Облиш, це ваше свято і ви маєте право запрошувати на нього кого завгодно, - заспокоїла Софія.

- Ти справді не злишся?

- Ні. Я прийшла до тебе, а не до них, - дівчина махнула головою в сторону вітальні.

- Марк говорив, що не прийде. Це все Ден, я впевнена, що це він розповів Авдієву, що ти прийдеш. Ну він у мене отримає, - погрожувала Богдана.

- Не варто сваритися вам через такі дурниці, - Софія розсміялася від злого тону подруги.

Близько першої Софія відчула втому і не бачила потреби лишатися. Подругу вона привітала, скуштувала вино, яке подарувала, можна повертатися додому. Попрощавшись з господарями і відхиливши їхню пропозицію і ще кількох гостей відвести її додому, дівчина пообіцяла, що обов’язково зателефонує Дані як буде вдома.

Софія вийшла з будинку. Вона як ніколи пишалася собою. Та як би вправно вона не приховувала це там, але зараз, коли поруч не було нікого, вона могла собі зізнатися, що потай дивилася на нього, слідкувала за кожним його рухом. Хтось кликав її. Дівчина обернулася і побачила Марка. Вона не чекала цього і була зовсім неготовою. Серце зрадливо почало рватися до нього.

- Марк?

- Тож ти все ж пам’ятаєш мене, - сумно посміхнувся він. – І я зовсім не невидимий для тебе, - він підходив все ближче.