Розділ 19

Софія була вже майже біля офісу. Дівчина провела вихідні у роздумах і намагалася тверезо оцінити ситуацію, яка склалася між нею і Марком. Було виплакано немало сліз, з’їдене відерце морозива, ще більше випито кави. Та все ж дівчина дійшла однієї істини: все що не робиться – на краще. Вона вирішила, що не робитиме першого кроку, але і від Марка нічого не чекатиме. Ця історія і дійсно занадто заплутана та незрозуміла. Врешті решт, треба згадати заради чого вона приїхала до цієї країни – почати життя з початку. Тож озброївшись бойовим духом і прагненням до праці, зі стосунками було покінчено.

Дівчина підходила до дверей, коли автомобіль Марка зупинився навпроти неї. Але вона не стала реагувати на це, а просто обійшла його і пішла далі.

- Софіє! – почула за спиною дівчина.

Його голос, востаннє вона чула його, коли він звільняв її. Як ніколи рішуча Софія розвернулася і ввічливо привіталася з керівництвом.

- Доброго ранку, Марк Володимирович.

- Нам треба поговорити,- Марк ігнорував офіційний тон дівчини.

- Якщо вас цікавить звіт, який запросила у мене ваша помічниця, то він готовий і лежатиме на вашому столі за п’ять хвилин.

-Який в біса звіт? Ти прекрасно розумієш про що я, - він зачинив дверцята автомобіля і підійшов до неї. – Вислухай мене,будь ласка, - він стояв просто біля неї. От саме зараз треба тікати, інакше вона втратить контроль і виходить, що вчорашнє відерце з морозивом вона з’їла дарма.

- Я…

- Софіє! – дівчину кликав чоловічий голос.

Вона обернулася і час зупинився. Поруч не стало ні Марка, ні колег, котрі поспішали на роботу – нікого. Перед очима з’явився лікарняний коридор, операційна, ресторанчик, де вона чекала на Єгора того фатального вечора. За кілька метрів від неї стояв Олександр, друг Єгора, який був останнім, хто бачив його живим, і кого Софія уникала усі два з половиною роки. Вона не могла, їй було боляче чути голос, який повідомив їй про ту жахливу трагедію. І хоча зараз вона відпустила це, та все ж поява Саші змусила її повернутися туди знову.

Дівчина дивилася на нього і по щоках бігли сльози. Вона, забувши про Марка, повільно зробила крок в сторону хлопця, але в ту ж мить хода пожвавилася і Софія підбігла до старого знайомого, кинувшись в обійми.

І лише Марк стояв, мовчки звіріючи від цього всього, бо не знав ким Саша є для Софії і яке місце займає в її житті.

-…Ось так я й опинилася тут, - Софія закінчила свою розповідь.

- Я радий, що у тебе все налагодилося, - щиро відповів Саша.

- А ти яким вітром тут?

- Я приїхав до тебе, - сказав він.

- До мене? Не розумію.

- Ти ж знаєш про хворобу Олега?

- Знаю, - Софія й надалі не розуміла, про що йде мова.

- Він тримається з останніх сил, але лікарі опустили руки. І повір, це не той випадок, де варто чекати дива, - хлопець обвів поглядом вулицю.

- Скільки? – тихо запитала Софія.

- Місяць від сили. Тому ти маєш повертатися.

- Так, звісно. Я сьогодні ж візьму квиток і прилечу на кілька днів, щоб побачитись з ним.

- Олег нічого не казав тобі? – дівчина не розуміла подиву Сашка.

- Не говорив що? – перепитала вона.

- Не може бути, що ти не знає. Ти опікун його спадкоємця, Єгора. Ти маєш приїхати і він передасть тобі усі справи.

Софія почала виривати з пам’яті розмову чотирьохмісячної давнини. Вона не надала значення цьому, думаючи, що все це пусті балачки, але тепер вона не знала як вчинити: кинутися додому і прийняти тягар багатомільйонної імперії чи довірити це помічникам Олега.

- Але ж я нічого не тямлю в транспорті і нерухомості. Краще залишити це для спеціалістів. І, хочу нагадати, що крім мого сина, ще є Ольга і їхня з Олегом дочка. Хіба не логічніше було б їм прийняти спадок.

- Це рішення прийняв Олег.

- Та вони ж так просто не приймуть це. Якщо мовчать зараз, бо не можуть піти проти чоловіка та батька, то після його смерті обов’язково почнуть війну. Мені не треба цього. Я не збираюся ризикувати своїм життя, тим більше, життям сина.

- Тоді їдьмо і ти все це скажеш в очі Олегу, - запропонував Олександр.

Дівчина вагалася. Вона не могла просто взяти і повернутися, не зараз і не цієї миті. Вона обов’язково це зробить, але згодом.

Літак Сашка відлітав о другій дня цього ж дня, тому вони попрощалися на тому ж місці, де й зустрілися.

Після полудня до Софії у відділ увірвалася збуджена Дана.

- Сьогодні о восьмій. І навіть не думай відмовлятися, я ображусь, - дівчина запрошувала на довгоочікуване новосілля.

- З радістю, - посміхнулася Софія.

- Що? І це все? Без відмов і всього іншого?

- Так, - своїм гарним настроєм дівчина ще більше спантеличила подругу.

Софія вийшла з офісу о п’ятій і швидко попрямувала додому. Вона більше не хотіла сидіти в чотирьох стінах і страждати за хлопцем. Сьогодні душа вимагала розваг, а розум цілком підтримував її в цьому.