Розділ 18

Стосунки між Софією з Марком залишалися напруженими. Після тієї сварки вони більше не розмовляли, намагалися уникати зустрічі один з одним. Марку знайшли нову помічницю. За розповідями Дани, вона нічогісінько не тямить у цьому і більше проводить в сльозах, ніж за справами.

- Але Авдієву не дозволяє гордість повернути тебе, - пояснювала Богдана. – По секрету, він постійно намагається вивідати у Дена щось про тебе. Ти не переймайся, я йому нічого не розповідаю. Знаю я його, відразу все викладе як на тарілочці. У них чоловіча солідарність, бачте.

Софія намагалася відпустити все це. Просто працювала в офісі. Спочатку за клопотами з переїздом, їй вдавалося трохи забути про все це, але коли всі питання були вирішені, а речі перевезені, то думками вона знову і знову поверталася в той день і ніч.

Дівчина виходила з офісу. День видався просто нестерпним. Дана була зайнята організацією рекламної компанії, розриваючись між роботою і підготовкою до новосілля. Їй не вистачало часу на Софію. А вона навіть була вдячна за це Авраменко, яка не діставала її розмовами про Марка і допитами стосовно цього. Софія розуміла, що Дана, думаючи що подруга хоче, але соромиться розпитувати про хлопця, сама все розповідала, але ж вся проблема була в тому, що їй не хотілося нічого чути і знову думати про Марка. Софії з головою вистачало тих ночей, які вона проводила в здогадах про те, де він зараз, з ким, що робить, і головне – чи згадує її. А вдень вона хтіла, але боялася зустрічі з ним. Намагалася зайвий раз не з’являтися біля його кабінету.

Софія була виснажена. Останні сили вона готувалася витратити на дорогу додому. І от вона виходить з дверей офісу і бачить Влада, котрий стояв без звичного для нього костюму і білої сорочки. Спершу, дівчина й не впізнала його, аби не посмішка. Він одразу помітив Софію і підійшов до неї.

- Навіть не витрачай сил на те, щоб вигадати безглузду причину, щоб здихатися мене. Нічого не вийде. Пий свою каву, - він простягнув їй стакан зі Старбаксу, - і можеш просто зараз почати захоплюватися мною.

- Я настільки втомлена, що й не думала щось говорити, - вона з радістю прийняла від нього улюблений гостинець.

- От і чудово, - зрадів Влад. – Безглуздо намагатися витягнути тебе кудись зараз, тому пропоную пройтися до твого дому. Це й так занадто для вас.

- Пройтися? Пан Білоградський ходить пішки? – дивувалася дівчина.

- Ха-ха-ха! Як смішно, - скривився хлопець. – Я приїхав сюди з водієм і попросив його залишити машину біля твого дому.

- Для чого?

- Якщо їхати автомобілем звідси до тебе, то це виходить хвилин п’ять, а якщо іти пішки то хвилин двадцять. Хіба я міг проґавити таку можливість, - пояснив він.

- Влад, - почала Софія.

- Не треба, - перебив її він. – Я знаю, що ти не відчуваєш до мене того, що до Авдієва. А не можу ж я змусити тебе закохатися в мене, хоча аби міг, то вже давно б скористався цією можливістю, - засміявся Владислав. – То хоча б дай мені шанс бути тим, хто завжди підтримає, допоможе або нап’ється з тобою.

- Припини нагадувати мені про ту ніч, - по-доброму злилася Софія.

- Ніколи, - він був щасливим.

Вони відійшли трохи від будівлі і стояли, чекаючи зеленого сигналу світлофора. Ненароком Софія повернула голову назад і він милої посмішки на її обличчі не залишилося і сліду. Це все не насправді! З офісу вийшов Марк разом з Лізою. З Лізою! Він відчинив для неї дверцята свого автомобіля так, як зробив це для неї біля готелю першого робочого дня. Влад повернувся за дівчиною і теж став невільним свідком цієї картини.

- Що? – вирвалося у хлопця.

Софія мовчала. Вона не могла дихати, стримуючи підступні сльози. По обличчю Марка не можна було сказати, що він плекає до Єлизавети такі ж ворожі почуття, як це було колись. Доля немов знущалася з Софії: загорілося зелене світло для пішоходів і Марк з Лізою зупинилися просто перед ними. Він підняв очі на дівчину і миттєво перевів погляд на Владислава. Але той не збирався розігрувати виставу перед цими двома. Він взяв Софію за руку і повів її через дорогу.

- Навіть не думай обертатися чи плакати тут, - Влад зупинився і став перед нею. – Ти ж не подаєш такого задоволення цим двом?

- Забагато честі, - тихо відказала Софія.

- Розумниця, - вони пішли далі.

Софія провела чергову безсонну ніч. Щойно вона заплющувала очі, як знову бачила Марка з Лізою, яка сідала до його автомобіля. Дарма було навіть намагатися заснути. Софія піднялася з ліжка. Годинник показував другу ночі. Не час для дружніх дзвінків, та все ж дівчина набрала номер Влада. Він підняв слухавку лише на передостанньому гудку.

- Алло, - сонний голос пролунав з телефону.

- Привіт. Вибач, що розбудила, - перепросила Софія.

- Софіє? Це ти? Щось сталося?

- Ні, ні! Все добре. Мені потрібен секрет, який ти мені обіцяв в готелі.

- А, ти про це, - заспокоївся Влад. – Знайшла час. Чи ти просто скучила і не змогла вигадати щось більш оригінальне.

- Білоградський, припини!

- Ну добре, добре. Вся страва в міцній каві і холодному душі. От і все. Вам, дівчатам, ще простіше, бо маєте косметику. Тільки не переборщи.

- І це все? – дивувалася Софія.

- Так, а чого ти чекала: чарівного зілля чи закляття? Відразу зрозуміло, що ти аматор в цьому питанні.

- Можеш спати далі, - дівчина поклала трубку.

Софія зварила собі каву, прибрала всю квартиру. Що правда, толком і не було чого прибирати. Її оселя складалася з ванної і невеликої студії. Вона вбила тільки якісь півтори години на все. Дівчина впала на ліжко і взяла до рук телефон. На екран вибило сповіщення з інстаграму. Друг Марка, Ед, вийшов в прямий ефір.

- Хоч щось, - втішила себе Софія відкриваючи свою сторінку.

Як зрозуміла Софія, Ед знаходився в одному із клубів міста. Гучно лунала музика і біля хлопця крутилася якась красуня. У нього був день народження і він святкував його на повну. Придивившись, Софія помітила Дану з Денисом. Подруга безтурботно потягувала коктейль і ніжилася зі своїм хлопцем у віп зоні.