Розділ 16

Влад сидів посеред кімнати, спершись спиною на ліжко. Його піджак валявся на кріслі, сорочка була розхристана. Навпроти нього впоперек на кріслі лежала Софія закинувши голову на бильце і дивлячись у стелю, ноги звисали з іншого боку, не дістаючи підлоги. Біля неї стояла пляшка з-під Хенесі, яка була вже на половину порожньою. Дівчина безтурботно реготала, слухаючи Влада.

- І ти тільки уяви реакцію моєї матінки, яка дізнається про походеньки свого чоловіка на пару з шістнадцятирічним сином, сміявся хлопець.

- Теоретично, вона могла подати в суд на ту елітну повію…

- А на практиці, та дама розбестила мене ще кілька разів після того.

В кімнаті знову пролунав сміх Софії.

- Тепер твоя черга, сказав Влад. – Повідай мені свої брудні таємниці, - він потягнувся за пляшкою.

- А у мене є син, відповіла Софія.

- Позашлюбний?

- Так.

- Сподіваюся, що ти була коханкою якогось політика або тебе звабив професор університету.

- Ні, не вгадав, заперечила дівчина.

- Тоді поясни, що тут брудного? – насупився Владислав.

- А й справді нічого, знизала плечима Софія.

- Зануда, кинув він.

- Цілком з тобою згодна, дівчина незграбно сповзла з крісла і сіла біля Влада. – Віддай, будь ласка, за нього платила я, - вона забрала у хлопця пляшку з алкоголем.

- Тільки тому, що я забувся свою кредитку, виправдовувався Білоградський.

Софія впевнено проігнорувала його слова і зробила кілька ковтків. Обійнявши пляшку, вона схилила голову на плече Владу і заговорила.

- Які ж ви всі недоумки, тупі недоумки.

- Всіх під одну лінійку. Ось вона, жіноча логіка власною персоною.

- Думаєте, якщо прокотило з однією, третьою, десятою, то пройде з усіма іншими, вела далі Софія.

- Ну для чого ці банальні слова і повчання. Так і скажи: Авдієв сучий син, який так і не зрозумів твоїх «прозорих» натяків, тому ти образилася і щоб провчити його, пішла геть, щоб той страждав в здогадах де ти і з ким, потім кинувся тебе шукати і шкодував. Хіба не так? – Влад запитально подивився на дівчину.

Софія підняла на нього очі:

- Так, дійсно не варто рівняти всіх під одного.

Білоградський схвально кивнув і відібравши у неї пляшку, випив з неї.

- От чому ти зрозумів це, а він ні?

- Тому що якби я був на його місці, то так само б ні чорта не тямив, пояснив він. – Коли справа стосується стосунків між чоловіком і жінкою, то першим треба все говорити прямо, ми не розуміємо натяків стосовно почуттів, якщо дівчина дійсно подобається. Якщо ж це просто інтрижка на раз, то ми й не стараємось зрозуміти, просто беремо і все. Потім все не правильно розумієте вже ви, але нам байдуже.

- Цікава у вас психологія, намагалася зробити розумне обличчя дівчина.

- Ооо, це ми ще про вашу не говорили, засміявся він.

Софія замовкла, поринувши в роздуми. Хоча Влад випив пристойну кількість алкоголю, але все ж він не втрачав здорового глузду. Хлопець прекрасно бачив, що Софії вже досить, тому тихо вилив коньяк у горщик з якоюсь кімнатною рослиною, мовляв він закінчився, але дівчина й не згадала про напій. Вона знову сперлася головою на його плече і продовжила роздуми. Софія сиділа біля Владислава п’яна в друзки, а він був найщасливіший на світі. Все ж, як би там не було, а зараз вона саме з ним.

- Для чого тобі я? – раптом запитала вона. – Це через те, що я подобаюся Марку? Ти хочеш зробити йому боляче, забравши мене?

- Повір, мені було б набагато легше, аби він не стояв у мене на шляху і не претендував на тебе. Хто знає, можливо б просто зараз ми були у Вегасі на нашому весіллі за сорок доларів, усміхався Влад, наче він і дійсно був там.

- Дурненький, Софія піднялася і постукала кулаком йому по лобі. – Ти можеш одружитися на будьякій красуні світу. На приклад, принцеса Йорданії, - серйозний голос п’яної Софії веселив Влада.

- А хіба Йорданія має королівську сім’ю?

- Не знаю, задумалася дівчина. – Але обов’язково дізнаюся, обіцяю.

Владислав тихо посміхнувся.

- Знаєш, мені важко повірити, що така дитина як ти може мати власну.

- Мені теж, але що ж поробиш.

- Я думав, що зараз таких наївних і простих неможливо зустріти. Тому ти і зводиш нас з розуму, пояснив він.

- То мені варто стати злою і самозакоханою сучкою?

- Ні, вже занадто пізно, треба було думати раніше.

Вони знову сиділи мовчки. Тільки зараз Владислав детально роздивлявся дівчину. Не роздратовану, не заплакану чи всю в роботі. Біля нього була дівчина зі світло каштановим волоссям, такими ж очима, які прикрашали довжелезні вії. Круглувате обличчя і справді було схоже на дитяче, аби не риси жінки які почали проявлятися в ній. Він і не помічав раніше на скільки вона нижча за нього і який тендітний та вишуканий вона має стан. ЇЇ трохи хвилясте неслухняне волосся було незграбно зібране у хвіст. Владислав був справжнім поціновувачем розкішних жінок, вбраних у дорогий одяг відомих кутюр’є. Але Софія в старих шортах і футболці на три розміри більшій, змусила усіх нервувати в куточку.

- Ми були б найкрасивішою парою, сказав хлопець, й тільки після цього задумався чи варто було говорити це в слух.

- Чому? – запитала дівчина.

- Бо я пасую тобі, пояснив Влад так, як пояснюють щось очевидне маленьким дітям. – І хто б ще сидів з тобою п’яною на підлозі готельного номеру о третій ночі, та ще й коли на тобі футболка з поні.

- Я й не помітила, Софія підняла голову і почала розглядати себе. – Мабуть, тато кинув до валізи, поки я не бачила.

- Тато, як це мило.

- Навіть не думай насміхатися з мене, попередила дівчина.

- Тільки якщо ти попросиш, пообіцяв Влад.