Розділ 15

- Ти вже вирішила чи житимеш зі мною? – Дана нарешті відірвалася від свого телефону.

- Я навіть знайшла недорогу квартиру. Ти зі мною? – запитала Софія.

- Якщо чесно, я думала, що ви з Марком житимете разом в його розкішному будинку.

Софія зніяковіла. Їй було не звично чути від когось про Марка. Й хоча вже минуло більше тижня відтоді як в офіс заявилася Ліза і вона все чесно розповіла Дані, але Софія все ще червоніла, коли мова йшла про неї з Авдієвим.

- Ми не говорили з ним про це. Він жодного разу не підіймав цю тему, та й я нічого не кажу.

Богдана знову підняла очі на подругу і поклала телефон на стіл.

- Ви точно разом?

- Так, відповіла Софія. – Зараз ми разом.

- А що буде, коли зараз мине? – не розуміла Дана.

- Ми повернемося в Україну. Я почну навчання з чистого листа, відпущу тата за кордон, влаштую Єгорчика в садочок.

- А Марк? нетерпляче запитала Дана.

- Марк? Марк займе пост президента компанії і надалі гратиме з дівчатами, можливо одружиться на багатій спадкоємиці, не виключення, що нею стане Ліза, дівчина не вірила, що сказала це.

- Яка ж ти дурна, засміялася Богдана. – Ти віриш в те, що після Америки ви зможете залишитися ніким? Яка ж ти наївна! Варто лише звернути увагу на те, як він на тебе дивиться і одразу стане зрозуміло, що так просто він тебе не відпустить.

І знову на обличчі у Софії з’явилася та дурнувата закохана посмішка. Вона знала, що він не відпустить її. І ще більше була впевнена в тому, що вона не залишить його.

Весь день Дана водила подругу по магазинам, проводячи години в примірочних. Софія під кінець дня просто валилася з ніг. Нарешті їй вдалося вмовити Дану піти трохи перекусити (насправді Софія вмирала від нестачі кави). Вона навіть не доторкнулася до свого салату, але із задоволенням випила дві кави.

- А де ви житимете з Деном?

- Ми вчора ходили дивитися квартиру. Софіє, вона просто неймовірна! –Дана була у захваті.

- Коли новосілля?

- Ой, я й не подумала про це. Але новосілля буде обов’язково, твердо вирішила Дана.

Дівчата поверталися до готелю, коли на телефоні Дани висвітилося ім’я «Марк».

- Еммм, мабуть це тебе, зніяковіла дівчина простягнула телефон Софії.

- Так, я слухаю.

- Ти де? Що з твоїм телефоном? Я весь день намагаюся додзвонитися до тебе, кричав в трубку Марк. Софія застигла на місці і дістала телефон з сумки. Він був вимкнений. – Де ти зараз? Я приїду, - Софія почула його голос за телефонною слухавкою. Дівчина обернулася і побачила як Марк вилетів з готелю і пішов до свого автомобіля. Вона поклала трубку.

- Нехай щастить, усміхнулася Дана, поцілувавши подругу у щоку.

- Я напишу тобі.

- Обов’язково, сказала Дана, докинувши, якщо виживиш.

Софія пішла за Марком.

- Алло! Алло? Ти чуєш мене? Чорт! Хлопець зупинився і набрав Дану ще раз.

- Неурівноважений, спокійно сказала Софія, підійшовши до нього.

Марк різко обернувся і з полегшенням зітхнув.

- Ти тут, він міцно обійняв дівчину. – Я так хвилювався, - від розлюченого і знервованого Марка, який щойно телефонував їй не залишилося і сліду.

Він посадив дівчину в авто і повіз до свого будинку.

- Для чого ти взагалі пішла в той готель? – питав хлопець.

- Ну, взагалі то я там живу.

- Що за дурниці! Наш дім тут. До речі, я перевіз твої речі.

- Що?! – Софія зупинилася за кілька кроків від дверей будинку.

- Я перевіз твої речі сюди, спокійно повторив Марк.

- Це я почула, але як і навіщо?

- Ну як навіщо? Кожного ранку їхати в готель, щоб змінити одяг, хіба це не зайва трата часу?

- Хіба я говорила, що житиму тут?

- Житимеш, хлопець спокійно знизав плечима.

***

Марк вийшов з душу, але Софії в кімнаті не було. Хлопець відчував, що щось тут не так. Він вийшов з кімнати і попрямував до вітальні. Біля входу Марк зупинився, він помітив валізу, яка стояла біля дверей. З другого поверху почулися чиїсь кроки. Звук підборів лунав все ближче. За кілька секунд на сходах з’явилася Софія. Дівчина спокійно спустилася з другого поверх. Вона дістала телефон з карману червоних штанів, і поклала його на валізу. Софія була розвернулася, щоб взяти свою шкіряну куртку, і їхні очі зустрілися. Дівчина на секунду зупинилася через несподівану появу Марка, але знову зробила крок:

- Що відбувається? – Марк підійшов до неї ближче.

- Вже пізно, я повернуся в готель, спокійний тон дівчини зводив з розуму.

- Я не розумію. Я щось зробив не так? Образив тебе?

- Ні, ніжна посмішка Софії додала Марку впевненості.

- Тоді що? – стояв на своєму хлопець, підвищуючи голос.

Такий тон не подобався Софії, він відштовхував від Марка. Але хлопець тоді ще не розумів цього.

- Я не готова жити разом. Занадто швидко. І я сподіваюся, що ти зрозумієш мене, від неї знову несло - олодом.

- Я розумію, Марк брехав, він взагалі не розумів цієї дівчини. – Я зараз відвезу тебе.

- Не варто, заперечила Софія. – На мене вже чекає таксі.

- Ти думаєш, що я відпущу тебе саму та ще й такої пізньої ночі невідомо куди? Я схожий на божевільного?

Врешті решт Софії урвався терпець, вона не стала терпіти такого ставлення до себе й з радістю піддалася емоціям.

- А я питала у тебе дозволу, Авдієв? Чи думаєш почну? – Марка безжально відправили в нокаут.

Софія взяла свою валізу і вийшла з дому. Біля воріт її чекав автомобіль. Водій поклав речі дівчини до машини і керуючись її злим тоном попрямував в сторону міста.

***

Влад сидів біля бару і крутив в руках склянку з міцним напоєм. В думках він ще раз, і ще раз перемотував розмову з детективом і перед очима знову були фото Софії з Марком. Збулося те, що він так вперто намагався заперечувати і на що заплющував очі. Вони разом. За інших обставин він би вже готував план як знищити обох, чи хоча б його, але зараз…зараз він був безсилим, бо прекрасно розумів, що розчавивши Марка, слідом піде й Софія. Він не міг цього допустити, тобто міг, але не хотів. Тільки не вона.