Розділ 14

Чорне Бентлі Мульсан зупинилося навпроти офісу Трансп-А. Водій швидко вийшов з автомобіля і відчинив задні дверцята. За мить Владислав стояв біля водія. Як завжди, в костюмі, що ідеально сидів на ньому, акуратною зачіскою і легкою підступною посмішкою. Він зміряв поглядом скляну будівлю і звернувся до водія:

- Лишайтеся тут, він рушив до головного входу.

Білоградський увійшов до офісу так, неначе він був його власний. Швидко перетнувши хол, він викликав ліфт і чекав. Залишалися якість лічені хвилини до їхньої зустрічі. Йому кортіло як найшвидше з’ясувати, чому Софія була в такий пізній час з тим недоумком Авдієвим. Після вчорашньої розмови він не зімкнув вночі очей. Кілька разів хотів зірватися і поїхати до готелю, але опановував себе.

Нарешті ліфт приїхав і двері відчинилися. Секунди, протягом яких він на нього чекав, здалися вічністю. Влад зайшов і натиснув кнопку потрібного поверху. В останню мить до ліфту увійшла Ліза. Влад і не впізнав її одразу. На ній не було властивих їй крикучих речей, розкішних прикрас і всього іншого, в чому можна зустріти її в будь-який інший день. На дівчині ізумрудна сукня-чохол без рукавів, червоні туфлі, а волосся було прибране назад. ЇЇ байдужий погляд і зухвалий вигляд, ось що допомогло Владиславу впізнати її зараз, і звісно ж її вогняне волосся.

- Які люди, усміхнувся Влад.

Дівчина так само байдуже поглянула на нього і відповіла:

- Без тебе не обійшлося б.

- Я теж радий тебе бачити, засміявся хлопець, дивлячись, як двері ліфта зачиняються. – А я бачу нічого не змінилося, ти так само бігаєш за можливістю стати «щасливою» власницею прізвища Авдієвих.

- А ти так і бігаєш за Авдієвим? Я думала, що ваше кохання і палкі почуття один до одного згасли.

- Ніколи, так само усміхався Влад.

Дівчина проігнорувала його, не маючи жодного бажання витрачати свої нерви на цього недоумка. Але, здається в плани хлопця це не входило.

- Оо, як ти можеш так поводитися зі мною після всього, що було між нами?

- Нічого не було, крізь зуби відповіла вона.

- Та невже?! – здивовано вигукнув Влад. – Мабуть, твій вісімнадцятий день народження, з якого Марк пішов з блондинкою, мені наснився. Точно наснився. Не могла ж ти тоді переспати зі мною. Я як завжди щось наплутав, сарказм хлопця доповнила сумна гримаса.

Двері ліфта відчинилася і дівчина вилетіла звідти, кинувши наостанок:

- Ідіот!

- Ще побачимось, помахав їй в слід хлопець.

В ту ж мить Ліза врізалася в Софію, яка несла якісь папери для Даниного відділу. Все опинилося на підлозі. І нарешті дві дівчини зіштовхнулася лоб в лоб. Сама того не усвідомлюючи, Єлизавета чекала на цю зустріч. Точніше вона чекала на зустріч з коханкою Марка, і тоді ще не знала, хто саме стояв перед нею. Навіть страшно уявити, що було б, аби вона знала, що та сама, на кого вона полює це Софія.

- Криворука дурепа! – виплескувала всю злість після поїздки з Білоградським на Софію багата спадкоємиця. – Вважай, що тебе звільнено!

Влад був кинувся в сторону дівчат, але невідомо звідки взявся Марк. Він відтягнув Софію за руку і став перед Єлизаветою.

- Повтори, мабуть мені почулося.

- Ця ідіотка налетіла на мене, кричала Ліза. – Вона тут більше не працює. Забирайся! – кричала вона Софії, відштовхуючи Марка. – Збирай своє сміття і йди геть!

Марк не витримуючи криків в сторону Софії, схопив Лізу і повів її до свого кабінету, зачинивши за собою двері. Софія стояла з переляканими очима і розкиданими навколо паперами. Все сталося настільки швидко, що дівчина не могла збагнути що трапилося. Від такого раптового нападу з боку Єлизавети, Софії перехопило подих. Вона підняла очі в сторону кабінету Марка і дивилася на зчинені двері. Підступні сльози накотилися на очі. Дівчина не розуміла, що з нею. Чи то він нападів Лізи, чи від того, що Марк покинув її саму серед офісу принижену на очах у всіх і зачинився з іншою. Вона просто стояла мов вкопана. Навіть не помітила як Влад підійшов до неї, крикнувши молодому стажеру, що проходив повз, зібрати папери, і відвів до конференц-зали.

Владислав злився. Він хотів рознести цей клятий офіс разом з Марком і його рудою навіженою. Він ненавидів їх, через сльози, які лилися з очей Софії, відтоді як вона переступила поріг зали. Хлопець посадив її на крісло і налив в склянку води. Зробивши кілька ковтків, дівчина заспокоїлася. Їй коштувало великих зусиль зупинити сльози. Не малу роль зіграв страх того моменту, коли Ліза дізнається, що вони з Марком разом. Але страх швидко змінила злість. Це відчуття було не частим гостем в душі Софії. Але зараз воно було занадто сильним, що лякало її.

Нарешті вона помітила Владислава перед собою, і як би дивно це не було, але в цю секунду відчула, що з ним вона в безпеці.

- Ти звикнеш. До цього швидко звикають. Але моя тобі порада – тримайся від них подалі. Ця хвора парочка не може інакше. Все навколо них по одному сценарію: він змінює дівчат швидше звуку, а вона переслідує і знищує кожну, залишаючись єдиною стабільністю жіночої статі в його житті.

- Я ніколи не зможу зрозуміти усіх вас, поставила на стіл склянку.

- А воно й не треба тобі. Просто якщо хочеш увійти у цей світ, не варто починати з Авдієвим, Владислав сів біля дівчини.

- Я загалі не збираюся починати. Залишу це для інших.

Влад прийняв ці слова, як відповідь на запитання, яке стало причиною його безсонної ночі, думаючи, що Софію зовсім не цікавить Марк. Аби ж тоді він знав, що його проникливість вперше підвела його.

- Якого дідька ти ще тут?! – закричав Марк, гримнувши дверима кабінету.

- Не смі…

- Ні! Не так. Якого хріна ти вриваєшся до мого офісу і влаштовує вистави?! Ти не дома, нагадую, якщо з твоєї голови вивітрилася ця інформація.