Розділ 11

У офісі панував суцільний хаос. Купа макетів, графіків, пропозиції від різних телеканалів і преси, купа якихось незрозумілих паперів і очолювала все це Богдана. Вона була як риба у воді. І весь цей безлад був для неї звичайним середовищем, якому лише вона могла дати раду.

- Як мало ж тобі знадобилося часу, щоб перевернути тут все з ніг на голову, - Софія увійшла до просторої зали залитої сонячним світлом і з видом на місто.

- Ти про що? Тут все на своїх місцях, - зауважила Дана.

Дівчата пили каву біля офісу. Як і передбачала Софія, подруг вже була в курсі того, що сталося біля ресторану. Дана була задоволена цією ситуацією, що здивувало Софію.

- Авдієв запав на тебе, - проголосила Богдана.

-  Тихіше, - Софія боялася, що хтось почує їх. – Це все дурниці, пориви твоєї фантазії. Краще спрямуй її на піар-компанію.

- Що б ти не говорила, а моя інтуїція ще жодного разу не підводила.

- Все колись стається вперше.

- Софіє, - більш серйозно заговорила дівчина, -ти як?

Вона відразу зрозуміла про що Дана. За звичкою, торкнулася каблучки на пальці.

- Ще досі думаю, що все це не зі мною. Навіть коли сина бачу, мені здається, що все не насправді, - на очі наступили сльози, дівчина відвернулася. – Два роки як один день. Боляче, що цей один день ніколи не закінчиться.

Богдана підійшла до Софії і обняла за плечі. Вона пройшла з подругою все це від початку і до тепер. Логічніше було б сказати до кінця, але Дана прекрасно розуміла, що до нього далеко. Та й невідомо чи взагалі буде той кінець усій цій історії. Адже Бог пов’язав їх навічно однією ниткою, яка зараз чекала з дідусем маминого повернення.

Дівчата попрощалися біля офісу. Без Богдани у працівників починалася паніка, від чого дівчина виходила з себе, бо «Ну там же все на видному місці». Софія не знала, що їй робити далі. До закінчення робочого дня ще далеко, Марку телефонувати не хотілося. Але виходу не було. У неї не було бажання тинятися містом без роботи або ж просто сидіти в готелі. Дівчина все ж наважилася і зателефонувала Марку, але той не підняв слухавку. «От і чудово, - подумала Софія,- я зробила все що могла. Сам винен, що не відповів.»

Таксі зупинилося біля Рітц. Це один із найкращих готелів Лос-Анджелеса, де було орендовано конференц-зал для сьогоднішніх зборів. Софія піднялася до зали, захопивши з собою вуличної кави, сподіваючись що вони вже закінчили. Щойно вона увійшла, то перше, що побачила це був вид на місто –весь Лос-Анджелес як на долоні. Сама ж зала була просто величезною, на стіні напроти входу висів екран для презентацій, по середині стояв чорний стіл з кріслами навколо і все це від зовнішнього світу відділяла скляна стіна. Софія помітила його за столом з декількома чоловіками, з якими вони щось обговорювали постійно звертаючись до паперів, що лежали перед ними. Неподалік столу по телефону розмовляв Горст: він сильно розмахував руками, пояснюючи щось абоненту по ту сторону слухавки.

Софія наближалася і з кожним кроком впевненість, з якою вона зайшла сюди, зникала. За кілька кроків від столу, дівчина зупинилася. Вона не зробить цього, ні. Треба просто розвернутися і піти до входу, а потім вигадає щось на кшталт того, що не знайшла-недодзвонилася-незмогла, та будь-що. Але щойно Софія розвернулася, щоб втілити у життя план втечі, як через кілька кроків чиясь рука зупинила її.

- Ну нарешті,- сказав Марк, розвертаючи її обличчям до себе,- скільки можна на тебе чекати. Ходімо.

Перелякана дівчина навіть не встигла прийти до тями, як він повів її до столу, де щойно сидів.

- Я так розумію, що це для мене, - Марк взяв у Софії з рук один із стаканів з кавою. - Це саме те, чого мені не вистачало. Хіба вона не диво? – хлопець звернувся до Горста, що повертався до столу.

- Саме справжнє, якщо вмовила тебе пити те, що ти не навидиш, - чоловік усміхнувся. Марк зніяковів. Він зовсім і забувся про свою нелюбов до кофеїну і всього, що з ним пов’язане.

- Не перебільшуй, просто раніше я не умів її пити, - хлопець кинув швидкий погляд на Софію. Та ж у свою чергу зустріла його впевнено та пронизливо.

«Отже, каву ненавидить, цікаво» - насміхалася вона.

День пролетів непомітно серед гір паперів й інших робочих моментів. Коли робочий день добіг кінця, на годиннику було за північ. Горст, загартований бізнес-буднями, жваво попрощався, запрошуючи свого протеже відсвяткувати початок проекту у ресторані, але той відмовив, мовляв, не має такої витримки як він і вони попрощалися.

Софія валилася з ніг. Телефон сів ще до сьомої вечора, не витримавши такої кількості розмов з різними впливовими людьми стосовно зустрічей, переговорів та іншого. Дівчина важко опустилася на переднє сидіння автівки і дістала свій особистий телефон. За вікном Марк намагався відбити атаку Горста стосовно тусовки. «Тільки не погоджуйся, благаю»-молила вона. І хлопцю все ж вдалося спекатися від наставника. Не було жодного повідомлення чи дзвінка від Дани, що було дивно, але Софія надто томлена для розмов, тому просто прийняла цей подарунок від долі. В повідомленнях було лише одне непрочитане – Влад. Софія ж віддала б превагу краще Богдані, ніж цьому самовпевненому недоумку.

Дівчина не помітила, як Марк сів за кермо. Він щось запитав у неї, але вона і цього не почула, відкрила повідомлення і почала читати, аж раптом телефон задзвенів і на дисплеї висвітилося все те ж ім’я. Софія тільки тоді помітила, що не сама і швидко скинула дзвінок. Але булло пізно, хлопець вихопив телефон у неї з рук і запитально поглянув на неї. Цей погляд немов змусив дівчину завмерти, наче її спіймали за чимось брудним і протизаконним. За кілька секунд телефон знову заграв. Марк підняв слухавку: