Розділ 9

Дана не могла й пригадати, коли востаннє бачила подругу такою щасливою. Софія світилася від щастя, чого не скажеш про Марка. Віддавши каблучку, від віддав єдине, що лишалося між ними. Це злило його. Ед одразу зрозумів, що друг не просто так повертався, щось сталося, щось настільки серйозне, що тепер навіть важлива зустріч і початок роботи не мали значення.

Марк не став чекати усіх, поїхав на зустріч сам, відмахнувшись від запитань Еда. Софія теж мовчала, не промовила ні слова про те, що сталося нагорі, лише милувалася поверненою каблучкою. Дана зауважила, що цінна річ повернулася на палець, але на всі її питання про це Софія просто сказала, що вона знайшлася.

Протягом усього часу в офісі , Марк намагався уникати Софію, але знову і знову ловив себе на тому, що шукав її серед інших. По закінченню, до нього підійшов Ед.

- Як завжди на висоті, - сказав він. – А наша нова знайома не страждає від нестачі уваги.

Марк повернувся за поглядом Еда. Софія стояла з молодим системним адміністратором Антоном. Хлопець щось активно розповідав, розмахуючи при цьому руками. Подумки обізвавши його ідіотом, Марк пішов до них.

- Ти куди? – крикнув йому в слід Ед, але той не зважав.

Марк швидко підійшов і став за спиною у дівчини. На голову вища за неї постать спантеличила молодика, а холодний пронизливий погляд кричав «Рятуйся, поки можеш». Антон щось тихо пробурмотів і швидко зник з поля зору. Софія ні слова не розібрала. Вона обернулася, щоб поглянути що ж змусило хлопця обірвати розмову, але тільки побачила як Марк відходив від неї. Вона не стала кликати його чи вимагати пояснень. Після того випадку зранку вона не хотіла зайвий раз контактувати з ним.

- Я вже втомилася бігати за тобою, - за спиною почувся голос Богдани. –Мене вже дратують постійні питання не менше, ніж тебе. Але після тієї ночі у клубі, ти постійно мовчиш і нічого не пояснюєш. Я хвилююся за тебе.

- Добре, я розповім тобі усе до останніх дрібниць, але не тут.

Дівчата сиділи в маленькому ресторанчику, неподалік набережної. В келихах стояло червоне вино, небо проводжало відповідний захід сонця. Дана мовчала. Вся ця історія виявилася сильнішою за неї. Завжди говірка і нестримна Богдана тихо сиділа, не вимовивши жодного слова, навіть не відпустила ні одного зауваження в ході розповіді. Софія теж мовчала. Чи то після повернення каблучки, чи через те, що скинула весь тягар цієї історії з себе, поділившись ним з Даною, дівчина вперше відчула спокій. Вона мовчки пила солодке вино і спостерігала за життям яке вирувало навколо. Навіть не може згадати, коли останній раз вона ось так просто сиділа і дивилася на світ. І ще скільки лишалося цих «останніх разів», що вже навіть і не намагаєшся згадувати чи тим більше контролювати їхню появу у житті.

Вони повернулися до готелю після дев’ятої години. Дана після почутого, більше нічого не питала. Далі були розмови про подорож, Єгора, фільм, ділилися враженнями від знімальної групи, але ні слово про це. Здається, ця історія дійсно залишилася в минулому.

- Не хочеш кави? – запропонувала Софія, добре знаючи, що Дана ніколи не пила каву на ніч.

- Я утримаюся. Ден, мабуть, вже зовсім зачекався на мене.

Дівчата вже прощалися, коли до холу увійшла дівчина на височенних підборах і з пекучим рудим волоссям. Вона одразу привернула увагу усіх, хто там був, але весь її зовнішній вигляд кричав про те, що вона плювала на цей світ. Богдана одразу впізнала її. Ще з їхньої першої (і останньої) зустрічі, вони одностайно визнали неприязнь один до одного, і їх обох цілком влаштовувало це.

- Королева Крику власною персоною, - скривилася Богдана.

- Ти її знаєш?

- Нажаль. Це псевдо наречена Авдієва.

- А це як? – Софія ніколи не розуміла саркастичну подругу.

- Їхні з Марком сім’ї дружать. От коли у Авдієвих родився син, а згодом на світ з’явилося це «чудо», то їхні батьки й почали говорити, про возз’єднання двох молодих сердець й імперій. От тільки в це свято вірить лише вона. Марк давно попрощався з нав’язливою ідеєю батьків, - Дана пильно слідкувала за новоприбулим гостем.

- То вони разом? – уточнила Софія.

- Ага, разом вони хіба що у її снах. Вона просто дуже вправно бігає на підборах, в основному за Марком.

Рудоволоса красуня зненацька повернулася і почала йти до них. Софії стало не по собі в її присутності. Захотілося втекти, але було надто пізно. Не помічаючи її, дівчина звернулася до Дани:

- Марк в готелі?

- Не впевнена, що він сидить зараз у своєму номері. Хіба що він вже підчепив собі когось і на його дверях красується табличка «Не турбувати». Почекаєш? – Дана взяла подругу під руку і пішла до бару, але через кілька метрів зупинилася і додала, - Ласкаво просимо в Лос-Анджелес!

***

Марк дивився в монітор Макбука. На столі стояла майже порожня пляшка з-під алкоголю. Але як на зло, він не п’янів. Не вдавалося зупинити потік думок у голові. Повернувшись до готелю, він вимкнув телефон і одразу зателефонував Дмитру. Це була єдина людина, кому він міг довіритися на всі 100, і з ким йому хотілося говорити. Це був один із тих випадків, коли дружба була перевірена і часом, і відстанню, і навіть якщо вони не підтримували зв'язок протягом шести місяців, то в будь-який момент вони могли зустрітися, наче бачилися лише вчора – найдивовижніший вид стосунків.

- Я завжди дивувався твоєму вмінню встрявати у щось.

- Як і я сам, - Марк роздивлявся стакан, наче бачив його вперше.

- Якщо Єлизавета для тебе не перепона, то я не розумію, чому ти уникаєш цю дівчину.

- Каблучка на безіменному пальці, от і все, - Марк поставив склянку на стіл, взявши пляшку в руку. – Якби ж справа була тільки в каблучці. Я б запросто міг зрадити свої принципи, якби вона не ридала, наче на її очах померла дорога людина, коли вона шукала її у моїй спальні. Якщо вона настільки переймається за цю дрібничку, то уяви, що для неї означає той, хто одягнув ту каблучку на її палець.