Розділ 6

- Вважайте, що у вас сьогодні вихідний, - сухо і трохи роздратовано сказав Марк наляканій служниці.

- Отже, крихітка Єлизавета ні на секунду не дає тобі забути про себе, - насміхнувся Ед.

- Смішно? Так позбав мене від цього щастя, забирай, - злився Марк.

- Оо, і залишити тебе з розбитим серцем? Хіба ти не ревнуватимеш мене до неї? Я думав, що між нами щось більше, ніж просто дружба, - наче дівчинка, говорив Ед.

- Та пішов ти.

Хлопець оглянув відвідувачів ресторану. Він згадав про свою гостю. Його злило це ще більше. Зазвичай дівчата так просто не зникали з його спальні. Іноді, навіть доводилося силоміць виганяти їх. А ця сама пішла, навіть не дочекавшись його повернення. Можливо вона злякалася, щ прокинулася у чужому домі? А то й ще гірше, подумала, що між ними щось було. Марк звісно любить дівчат, але ніколи не звязувався з дітьми, не рахуючи того, коли він сам ще був дитиною.

- Я чув, що ти вчора пішов з клубу не сам? – відірвав від роздумів друг.

- Почулося.

- Та невже? – усміхнувся Ед. – Відколи це ти став приховувати свої маленькі перемоги?

- Нічого не було.

- Навіть так? Ну ти не сумуй, роки беруть своє.

- От йолоп.

- Як пройшла зустріч з батьком? – вже серйозно запитав Ед.

Марку не хотілося згадувати вчорашній вечір. Не хотілося думати про батька, який не міг змиритися з тим, що син покинув елітну бізнес школу у Німеччині. Він не розділяв акторське захоплення сина і не міг це прийняти. Вчорашня розмова мало чим відрізнялася від попередніх. Батькові повчання стосовно родинного бізнесу, синової безрозсудності і купа аргументів на користь компанії.

- Бувало й краще.

- Коли ти був малим і не міг зайняти пост президента?

- Так, я саме про це.

- Я розумію, що нічого нового ти не почув.

- Навпаки, цього разу він вдався до більш жорстких методів, ніж повчання.

- Невже пригрози залишити тебе ні з чим? – жартома сказав Ед.

- Саме так, - відповів Марк. – Він сказав, якщо я зараз не увійду в компанію, то він викреслить мене із заповіту і позбавить усіх акцій.

- Ти жартуєш!

- Ні, аж ніяк. І щоб довести всю серйозність своїх слів, він відправляє мене налагодити роботу в новому філіалі в США.

- Оце ти влип, - засміявся друг.

- Чому він не може змиритися і прийняти це? Чому твій батько зміг, а мій ні?

- Тому що у мого татка є старший син, на плечі якого ліг тягар сімейної справи. Мені ж просто дозволяють користуватися цим добром, за те що я не заважаю.

- Щастить , - зауважив Марк.

- Я знаю, - Ед розплився у задоволеній посмішці.

- Ти ж не покинеш мене самого, правда? – Марк зробив жалісливий вираз обличчя.

- Звісно, що покину. Не стирчати ж мені з тобою в офісі з ранку до ночі, - голос Еда був переповнений відразою.

- І це після того, як я ладен був тобі віддати свою красуню-наречену! – закричав Марк. – До речі, пропозиція ще в силі.

- Краще в офіс.

***

Софія не намагалася вести себе тихіше, бо прекрасно знала, що ніхто не спить. Вона зайшла на кухню сіла за стіл біля батька. Чоловік годував внука манною кашею, звареною надто вже по-чоловічому.

- Тату, та вона ж густюща.

- Нічого, солдати не перебирають. Так? – дідусь усміхнувся до внука. Малий зацікавлено спостерігав за дорослими, не зважаючи на густу кашу з грудочками. – Гарно провела час?

- Угу, не те слово, - Софії стало соромно за свою поведінку. Та це дарма. Батько був щасливий, що його дитина почала повертатися до нормального життя.

- Я злюся на тебе, через твою подругу. Вона заявилася сюди о п*ятій ранку. Перекажи, що ми з Єгором дуже обурені її поведінкою.

- Діі! – суворо підтвердив слова дідуся хлопчик.

- Налаштовуєш дитину? – з награним осудом запитала дівчина.

- Він сам! – почав виправдовуватися чоловік.

Софія зайшла до своєї кімнати. Голова ще трохи боліла після вчорашнього. Що ж сталося? Як вона опинилася в тій квартирі і з ким? Це не давало їй спокою. Вона зняла сукню і пішла в душ. Коли дівчина повернулася, на ліжку сиділа Дана. Така швидка і раптова поява подруги налякала Софію

- Що..? Як ти тут так швидко опинилася?!

- Серйозно? Тебе це хвилює? Начхати на те, що ми шукали тебе цілу ніч? – злилася Дана.

- Мені що, тринадцять, щоб дивитися за мною?

- Ну твої вчинки не дотягують на 19 років. Мало того, що пішла з хтозна-ким, так ще й не попередила, навіть повідомлення не написала, - образилася дівчина.

- Пробач, я не хотіла, щоб ти хвилювалася,- мяко сказала Софія.

- Хто він? – запитала подруга.

- Хто? – Софія була спантеличена такою різкою зміною теми.

- Хлопець, з яким ти пішла.

- Отже то все ж був хлопець. Чудово? Бо я вже почала думати, що провела ніч з дівчиною, - жартувала втікачка.

- Дуже смішно. Звісно хлопець! Ти що, не памятаєш, з ким прокинулася?

- Ми розминулися, - спокійно відповіла Софія, відчинивши шафу.

- Як це?

- Мовчки, - усміхнулася дівчина.

- Та ну тебе, - Дана вийшла з кімнати.

Софія провела подругу поглядом і коли за тією зачинилися двері додала:

-Аби ж я знала.

Софія взяла до рук свій мобільний, відкрила телефонну книгу. Нових номерів не виявилося.

- Дивно…

Вона почала крутити каблучку на пальці, але стоп…щось не так. Дівчина опустила погляд і жахнулася – дорогоцінної памяті не було. На секунду вона застигла на місці. Де б вона могла лишити її? Можливо загубила у клубі? Або ж забулась у того незнайомця? Треба перевірити. Але повертатися туди не хотілося. Та хіба це мало значення, коли мова йшла про обручку від Нього.