Розділ 3

- Ден, швидше, ми ж і так запізнюємося,- нервувала Дана.

- Ну вибачте, що у мене не дев’ять рук,- засміявся хлопець, завалений різними пакунками.

О шостій ранку Денис прокинувся від телефонного дзвінка від дівчини.

- Це хлопчик! – кричала Дана у телефон, сама не своя від щастя.

- Я знав! – зрадів хлопець. – Нарешті поповнення в нашій чоловічій армії. Як Софія?

- Складні пологи, але вона молодець. Зараз відпочиває. Лікар сказав, що їй потрібен час, щоб прийти в себе, та все буде добре.

- Я зараз буду.

Софія лежала в палаті, яка поволі наповнювалася сонячним світлом. Повільно, але впевнено, на вулиці світало. Дівчина прокручувала в голові останню добу. Вісім місяців пролетіли на одному подиху. Всю вагітність вона провела в цілковитій самотності. Їй не треба ні співчуття, ні сліз, ані підтримки. Одразу після похорону, вона забрала ключі від авто Єгора у Дена і поїхала додому. Дім. Та чи може вона тепер так називати ту квартиру? Місце, де вона в останнє була майже рік тому.

По склу били краплі дощу. Дівчина мчала по центру міста, без жодного натяку на інстинкт самозбереження. Хоча Єгор і наполіг на отримання водійського посвідчення, але після здачі екзамену в автошколі, Софія жодного разу не сідала за кермо. Зараз вона ж їхала як майстер.

Вона зупинилася на мить біля дверей квартири. Рука затремтіла, коли піднесла ключ до замка. Та все ж наважилася.

Двері відчинилися і по квартирі прокотилася луна. Чи то була уява дівчини, чи може й дійсно тепер квартира була надто пустою.

З кухні вийшов кіт. Зрадівши появі людини, він був як ніколи ніжний. Це мабуть і було остаточне усвідомлення втрати. Останні події пробігли перед очима кінокадрами. Софія заплакала, заплакала тихо, без криків чи істерик. Вона опустилася на холодну підлогу, кіт безшумно підійшов до неї і ставши лапами на коліна дівчині, розділив з нею біль втрати.

Софія зібрала свої речі, ледь витримавши очну ставку з речами коханого. Морті, який завжди пручався і голосно мявчав, коли його поміщали в корзинку для перевезень, цього разу сидів там тихо і через сітку на дверцятах спостерігав за господинею. Дівчина перевела погляд на поличку, біля ліжка. Там стояла коробочка з обручкою. Вона не задумуючись одягла її на безіменний палець правої руки і стиснула кулак.

- Ми були тут занадто щасливими і нещасними водночас,- це були її останні слова в цьому домі.

Вона переїхала в квартиру свого батька, який вже ось два роки як жив за кордоном. Хоча Софія була проти, та все ж Сергій приїхав на похорон Єгора. Після смерті мами Софії, батьку було дуже важко. Історії їхнього кохання позаздрив би кожен. Втрата дружини була страшним ударом для нього, але, дякуючи дочці, він знайшов в собі сили жити далі. Софійка, так ніжно він називав дочку, стала для нього сенсом життя. Любов до дочки тепер стала ще більшою. У них були ідеальні стосунки батька і дочки, адже не рахуючи Єгора, Сергій був для Софії найріднішою людиною, як і вона для нього.

Батько не питав нічого зайвого. Він взагалі нічого не питав, бо розумів дівчину як ніхто інший. Він просто був поруч. Готував сніданки, розважав історіями про Португалію. Софія була здивована, коли дізналася про нову хобі батька. Показуючи фото клумб вкритими різнити квітами, Сергій з гордість говорив, що це створив він. Софії важко було уявити як її батько, міцний чоловік, підполковник у відставці, у солом’яному брилі возиться з квітами.

Дочка наполягла, щоб батько повернувся в Португалію і запевнила, що впорається сама. Сергій не став довго пручатися і погодився, пообіцявши, що якомога швидше закінчить роботу і повернеться додому, щоб бути поруч з дочкою і майбутнім онуком.

Тому через місяць після цього, він повернувся закордон і продовжив працювати. А Софія залишилася сама. Вона була вдячна батьку за розуміння, але як тільки вона залишилася само, весь її світ знаходився в батьківському домі. Вона цілими днями не виходила з дому. Так вона прожила кілька місяців, доки Дана не почала бити на сполох. Подруга не розуміла всю біль втрати дівчини і не знала як чинити правильно. Вона щодня приходила до подруги, але та ніколи не тримала її більше двадцяти хвилин, але частіше навіть не відчиняла. Софія сиділа в пустій квартирі і слухала стуки дівчини у двері, але не відчиняла.

Одного разу Софія прокинулася вночі від дивних звуків з вулиці. Вона подумала, що це просто хтось із сусідів не спить у таку пізню годину, але сон не йшов до неї. Дівчина подивилася на годинник, біла третя ночі. Вона піднялася, взяла склянку з водою і підійшла до вікна. Місто спало. Софія вийшла на балкон і вигляну вниз. Навпроти під’їзду сидів хлопець і чекав на когось.

«Мабуть, пильнує свою дівчину,»-чомусь подумала вона. Неначе упіймавши думки дівчини, він підняв очі на неї і усміхнувся. Софія застигла на місці. Руки почали тремтіти і холодна вода зі склянки почала капати їй на ноги. Врешті в нічній тиші гучно пролунав звук розбитої склянки.

- Ти…

На неї дивився Єгор. ЇЇ Єгор. Він сидів і ніжно усміхався їй, як колись, коли чекав на неї біля її дому, коли ще тільки все починалося. Босими ногами по битому склу вона вибігла з балкону, незграбно відчинила двері і побігла сходами вниз. Софія швидко відчинила двері під’їзду і врізалася в стіну осіннього холоду. Нікого не було. Дівчина підбігла до місця, де щойно бачила його так чітко, що могла описати кожну деталь неначе він стоїть зараз перед нею.

Вона сіла на лавку, на якій щойно сидів хлопець і мовчки плакала. Так просиділа до ранку, доки не приїхала Дана. Вона як завжди телефонувала Софії, але ніхто не відповів. Софія і раніше не відповідала, але завжди відхиляла дзвінок, що свідчило про те, що вона жива і більш менш в нормі. Та цього разу дівчина ніяк не реагувала на дзвінки, і після кількох спроб, Богдана помчала до неї. Коли вона приїхала і вийшла з автомобіля то, побачене паралізувало її. Біля під’їзду під неприємною осінньою мрякою сиділа Софія в нічній сорочці, бліда і зовсім не реагувала ні на що.