Розділ 2

Автомобіль зупинився біля воріт цвинтаря. Софія підняла свій погляд і вдивлялася у картину за вікном. Дана вмовляла її не їхати, бо дівчина і так достатньо натерпілася за останні три дні. Вони були жахливими, навіть якщо не брати до уваги втрату коханої людини.

Мати Єгора, яка до цього не балувала сина материнською турботою і ласкою, а скоріше ставилася до нього як до чужого і небажаного, швидко увійшла в образ матері, убитої втратою старшого сина і ясно дала зрозуміти Софії, що співчуття чекати не слід.

Коли дівчину все ж вдалося відтягти від тіла померлого і вколоти їй заспокійливе, Ольга, матір Єгора, підійшла до неї і без краплі співчуття сказала:

- Я ніколи не розуміла, чому він обрав тебе. Якщо раніше мені доводилося тебе терпіти через сина, то тепер я не бажаю тебе бачити. І навіть не сподівайся на підтримку з боку його батька, йому тепер не до тебе.

Чи то заспокійливе подіяло на Софію, чи можливо всі образи за стільки років назбиралися і в один момент вирішили вийти назовні, але цього разу дівчина не змовчала, як робила це протягом чотирьох років. Вона підняла на Ольгу очі і повільно встала, не відводячи погляду:

- Не варто робити вигляд, що втрата сина стала для вас ударом. Вам завжди було плювати на Єгора. Смерть вашого собаки буде для вас більшою втратою, ніж смерть вашого сина. Якщо ви сподіваєтеся, що я буду докучати вам своїми візитами і плакатися у ваше плече, то я мушу ощасливити вас – цього не буде. Після поховання ви зникнете з мого життя як і я з вашого. А вашу дешеву гру скорботи залиште для своїх подруг, які в очі будуть так само награно співчувати вашій втраті, а за спиною тішитимуться цьому.

- Та як ти смієш! – закричала жінка так холодно, дівчина на мить прийшла до тями. Рука Ольги замахнулася і була готова дати ляпас, але Сашко вчасно увійшов до палати і завадив їй, схопивши за зап'ясток.

- Якщо ви маєте хоча б трохи поваги до пам’яті вашого померлого сина, то ви не будете піднімати руку на дівчину яка носить під серцем його дитину, - зауважив хлопець, ледь стримуючи себе.

- Ти брешеш!- заверещала жінка.

- Нехай так, але ви й кінчика пальця не варті ні Єгора, ні Софії. Вам час до чоловіка,- він вивів дівчину з лікарні.

Запал Софії минув, заспокійливе подіяло остаточно.

- Ти як?

- Ніяк.

- Мабуть, це заспокійливі,- зауважив очевидне.

- Звідки ти знаєш про дитину?- пустий погляд Софії блукав по обличчях прохожих людей.

Саша трохи помовчав, не знаючи, як сказати дівчині.

- Єгор знав,- нарешті зважився він.

- Як?- спокійний голос дівчини зводив з розуму.

- Він хотів заховати каблучку до освідчення і натрапив на тест. Він був сам не свій від щас…

-  Замовкни,- тихо, майже про себе, сказала Софія. Її тіло розм’якло від сильних заспокійливих і дівчина відключилася.

Похороном займався батько Єгора. З Ольги ж вийшла чудова мати у траурі. Вона носила елегантні чорні костюми, приймала слова співчуття від людей і постійно розповідала про дитинство її сина, в якому, між іншим, вона майже не брала участі, скинувши все на матір Олега, батька Єгора. Ольга завжди попрікала Олега тим, що занадто молодою вийшла заміж і віддала йому найкращі роки свого життя. Чоловік надто кохав її, тому з розумінням ставився до небажання виховувати старшого сина, а з роками він зрозумів, що поведінка його дружини була далекою від ідеальної, але діти були вже дорослі, тому він не бачив сенсу зачіпати старі образи і просто ще більше віддався роботі.

Дана торкнулася руки Софії. Дівчина не відреагувала.

- Нам час,- обережно промовила подруга.

Софія вийшла з автомобіля і повільно зайшла з Даною на кладовище. Батьки зі старшою сестрою Єгора вже були на місці. Всі хто прийшов попрощатися приносили їм свої співчуття і з жалість кидали погляди на молоду, майже юну, дівчину в траурній сукні. Бліде обличчя надто відтінялося вбранням. А погляд, погляд був пустим, неначе разом з коханим вона поховає і себе.

Софія відпустила руку Богдани і зробила крок в сторону труни. Подруга хотіла їй завадити, але рука Дена зупинила її:

- Це прощання все що їй лишилося.

Дівчина підняла на нього очі і залишилася стояти на місці. За ці останні дні Денис став для Богдани справжньою підтримкою і опорою. Вони навіть не могли уявити, що їхнє перше побачення закінчиться такими новинами і майже безсонними трьома днями.

Софія підійшла до тіла коханого. Він лежав, із застиглим виразом на обличчі, без натяку на жодне почуття. Людина, яка кілька днів тому обіймала і цілувала її на кухні, з якою вони разом будували плани на майбутнє, гуляли вечорами і могли б виховувати дитину. Думка про їхнього майбутнього малюка, тільки вона змушувала дівчину тримати себе в руках і залишатися на цьому світі. Якби тієї ночі, коли Софія прийшла до тями після заспокійливих, вона не знала, що носе під серцем їхнє дитя, то її тіло лежало б зараз поруч з Єгором, в білосніжній сукні. Дівчина вже була готова проковтнути цілу баночку снодійного, забутого молодою медсестрею біля її ліжка, коли згадала, що вона тепер відповідає не тільки за своє життя, а й за життя тієї малесенької крупиночки, яка тепер стала єдиним сенсом її життя.

Вона стояла над труною Єгора і вдивлялася в його обличчя. На якусь мить вона повірила в те, що зараз трапиться диво і її очі зловлить рух тіла коханого, ледь помітний подих. Вона стояла і чекала, що зараз він розплющить очі.

Софія взяла себе в руки і змахнула сльозу зі щоки. Рука опустилася на руку хлопцю.

- Не йди… Я благаю тебе,- від сліз, все в її очах стало розмитим і тепер вона бачила тільки силує.

Дівчина нахилилася до його губ.

- Я згодна,- вона поцілувала його.

Церемонія здалася Софії вічністю. Заспокійливі, з якими вона не розлучалася тепер повільно припиняли діяти. Легкий туман почав спадати з її очей. Труну почали опускати і дівчина отямилася. Всі ці чотири дні зібралися в одну хвилю і накрили Софію з головою. Довірившись заспокійливим, Дана лишень злегка притримувала подругу, і навіть не підозрювала, що ось вже хвилин п'ятнадцять убита горем дівчина знаходиться на грані. З першим глухим стуком грудки землі, що впала на труну, дівчина здалася.