Розділ 52

Зранку усіх сколихнула новина про жахливу смерть Софії та її сім’ї. Слідом за нею повідомили, що Марка Авдієва було заарештовано за вбивство. А в обід Авдієва старшого доставили до лікарні з серцевим нападом після новини про арешт його сина і банкрутство їхньої компанії. О четвертій вечора Марк дізнався від свого адвоката про смерть Софії, після чого відмовився від захисту і підписав чистосердечне зізнання.

На світанку Магдалена приїхала до однієї зі столичних лікарень. В одній із палат вона знайшла Влада. Він дивився пустим поглядом в стіну, поки йому накладали гіпс на одну руку і перев’язували іншу. Він мовчав. Тільки сльози, розміром з град, котилися по його обличчю.

Похорони Вишневських пройшли без розголосу. Буквально через день цілу сім’ю поховали на кладовищі під містом. Владислав на церемонію поховання не з’явився.

Після того, як йому надали медичну допомогу, він зник з лікарні. Поки Магдалена розмовляла з лікарем, Влад мовчки спустився в морг. Через вікно в залізних дверях, він побачив на сталевих столах лежали різні тіла, накриті білим простирадлом і з бірками на пальцях. В сусідній кімнаті він побачив Матвія разом з Олександром. Поруч з ними стояв Максим. Лікар підняв простирадло з тіла і Матвій відвів  погляд в сторону, а Олександр відійшов від столу зі сльозами. Але Владу не було видно тіла. Та й без цього він знав, що там лежить вона.

В голові запаморочилось і в очах потемніло. Він притулився рукою до дверей, намагаючись втриматися на ногах. На глухий звук з-за дверей відреагував Максим. Він побачив Влада і вийшов до нього.

• Пане…– Максим не знав, чи може він говорити до нього.
• Вона там, чи не так? – Максим мовчки кивнув.

Обличчя Влада скривилося.

• Вона хотіла почати все з початку. Це її останнє прохання – передати вам листа.

Влад довго стояв і мовчав. Потім взяв конверт і пішов геть. Ніхто так і не знав, що саме було у тому листі. Владислав просто взяв його і зник.

• Він не голка – він людина! – кричала Магда на охорону. – Як ви могли загубити широкоплечого чоловіка, майже під два метри зростом?! Ви ідіоти?!

Його знайшли тільки через два тижні після похорону Софії. Весь цей час Влад пробув у будинку, який купив нещодавно. Він хотів подарувати його їй. Разом з тією каблучкою, що привіз з США. Це мав бути їхній дім. Дитяча Марка, його кабінет, їхня спальня і величезна вітальня, де вони б сиділи вечорами разом з дітьми. Вона б мала подарувати йому донечку через рік після весілля. Так, саме донечку, як дві краплі  води схожу на неї, адже сина вони вже мали.

Коли Магда увійшла всередину, хоча на вулиці й стояла сонячна погода, все в домі було окутану пітьмою. Усі вікна і двері були зашторені. Скрізь були пляшки спід алкоголю, а на підлозі у дитячій сидів сам Влад. Здавалося він схуд кілограм на 10. Обличчя було зарощу  і бліде. Його небесно-блакитні очі тонули в чорних колах під очима. Він тримав у руці майже порожню пляшку з-під горілки.

• Влад, – обережно озвалася дівчина.

Він підняв на неї очі.

• Це я, Магдалена, – але він мовчав.

Вона підійшла і опустилася біля нього на підлогу.

• Влад, - знову заговорила вона.

Його обличчям знову побігли сльози. Магда обережно обняла його. У кімнаті почувся тихий плач. На підлозі біля Влада лежав той самий конверт, який він не наважився відкрити.

З того дня Влад змінився. Він став мовчазним і злим. Про нього говорили «Білоградський не пробачає навіть спроби на помилку». Він днями й ночами пропадав у офісі чи ділових поїздках. Владислав приходив в офіс перший і йшов останнім. Через рік після цього, він почав відвідувати світські заходи і давати інтерв’ю для бізнес-видань. Можна було зробити висновок, що він прийшов до тями, але ні. Він не міг нормально спати. Навіть після снодійного, що призначив йому лікар, Влад так само продовжував бачити її уві сні. Щоночі один і той самий сон: він обіймає її на прощання біля автомобіля і вона йде. Він хапає її за руку і в ту ж мить вона опиняється мертвою в його руках.

Якось Владислав сидів в ресторані з Магдаленою. Дівчина була разом зі своїм нареченим. Вони запросили Влада, щоб вручити йому запрошення на їхнє весілля.

• Аж не віриться, що ти, – він поглянув на дівчину, чію руку ніжно тримав у своїй Олександр, – колись станеш нареченою, а згодом й дружиною.
• Як бачиш, все ж  це сталося, – ніжно усміхнулася вона.
• Скоро у мене з’явиться дитина, – зненацька заявив Владислав?
• Що?!! – в один голос запитали наречена з нареченим.
• Я подав документи на всиновлення. Скоро у мене з’явиться донька.

Пара переглянулася між собою.

• Я не божевільний, – спокійно відповів Влад. – Але цілком можу ним стати, якщо не знайду для кого жити далі, – сумно пояснив він. – І зрештою, мені потрібен спадкоємець. Точніше, спадкоємиця, – усміхнувся він.