Розділ 51

• Як ми і думали, пан Авдієв не є батьком дитини. Ось докази, що тієї ночі в номері для молодят був його друг Едуард. Більш всього, пані Авдієва вмовила його на так зване «штучне запліднення». Ось докази, - Максим передав Софії папери. Дівчина легенько усміхнулася, роздивляючись їх.
• Все готово? – вона звернулася до Максима.
• Так, пані. Камери в домі Авдієвих встановлено успішно. В пентхаусі теж все підготували.
• Влад?
• Нічого не підозрює і діятиме за попереднім планом.
• Чудово, – Софія роздивлялася людей, що намагалися встигнути на зелене світло на пішохідному переході.

От для неї і настав той день, якого вона так чекала. Сьогодні усьому прийде кінець. З її життя зникне Марк зі скаженою Лізою, недоумок Гліб, Матвій, батько Марка – всі. І він. Вона стільки разів намагалася викреслити Влада зі свого життя, та щоразу зазнавала невдачі. Кожнісінького разу, але не тепер. Софія з останніх сил трималася, щоб не розповісти йому, чим саме закінчиться сьогоднішня ніч. Її очі постійно поглядували на конверт, який було адресовано йому.

• Ми на місці, пані, – звернувся Максим.

Водій в ту ж мить відчинив для Софії дверцята. Вона повільно вийшла з авто і підняла очі на високу новобудову. Там і мало все статися.

• Не передумала? – почувся голос Влада за її спиною.
• Ти вже тут, - вона продовжувала дивитися на будинок.
• Приїхав побажати тобі успіху, - він підійшов ближче і став поруч з нею. – Ти взяла на себе найважчу місію.
• А раптом він помре?
• Ти про що?
• Раптом Марк якимсь чином вихопить у мене пістолет і застрелить себе.
• Нісенітниці.
• А раптом мене…
• Що за дурниці ти говориш? – різко запитав Влад. Ці слова дуже розізлили його.
• Нехай щастить, – Софія нарешті відірвала погляд від будівлі і повернулася до Владислава.
• Ми впораємося, - Влад пригорнув її до себе. – Побачимось вночі, – усміхнувся він.
• До зустрічі.

 «Прощавай, коханий», - хотіла сказати вона.

Софія разом з Максимом та шістьма охоронцями зайшли всередину, а Влад поспішив до дому Авдієва.

Рівно о 22:00 Софія відчинила перед Марком двері, а в цей час одна зі служниць принесла Лізі пігулки, що їй виписав лікар і склянку з водою. Саме в ній попередньо була розчинена доза снодійного.

Максим разом з охороною весь цей час були у пентхаусі разом з Софією. Аби Марк не був так сильно одержимим Софією, можливо, він би й помітив присутність ще когось. Хоча, навряд це сталося б. Занадто професійну охорону було надано дівчині. Найменша помилка означала для них кінець не тільки кар’єри, а й життя (і не тільки їхнього).

Саме Максим надіслав смс Владу, коли варто починати.

• Вперед! – наказав Влад і увійшов разом зі своїми людьми всередину. Він підійшов до камери і підморгнув. «Авдієв оцінить», - подумав хлопець. Вони обережно підняли сплячу дівчину і віднесли її в авто. Після цього її відвезли до заздалегідь орендованого будинку під Києвом. Лікар запевнив, що вона проспить близько 12 годин і препарат жодним чином не зашкодить ні дитині, ні матері.
• Прощавай, – промовила Софія і натиснула на курок пістолету, який був без набоїв.

В цю мить, як і було прописано в її сценарії, один з її людей, вистрелив з темного коридору у стіну.

• Ні! – закричав Марк кидаючись до неї зі сльозами, думаючи, що вона вбила себе.

Декілька секунд після цього, він не міг прийти до тями. За цей час у кімнаті з’явився Максим разом з охороною. Вони швидко схопили хлопця.

• Софіє…– ледь вимовив він.
• Так, жива й здорова, - вона встала з-за  столу і підійшла до Марка. – Розчарований? Невже ти хотів позбавити мою дитину ще й матері?
• Жива, - ледь тримаючись на ногах, протягнув він.
• Все, Авдієв. Тепер це офіційний кінець.

Після цих слів у квартиру ввірвався спецпідрозділ поліції на чолі з тим, хто виступав гарантом справедливості для Софії.

• Пане Авдієв, вас звинувачено у ненавмисному вбивстві, тиск на слідство та хабарництво. Ви маєте право мовчати. Ви маєте право на адвоката. Все сказане вами, може бути використане проти вас у суді.

Правоохоронці одягнули кайдани на руки Марка і почали виводити його з квартири. Та хлопець не пручався. Страх на обличчі змінився на страшну усмішку і хворий сміх.

• Прекрасний фінал, Вишневська, - сміявся він, дивлячись в підлогу. – Я пишаюся тим, що саме ти знищила мене. Клятий геній! У пеклі ти точно будеш моєю.
• Чудово, Авдієв. Там і побачимось.
• Виведіть його, - наказав правоохоронець.