Розділ 50

Останні два дні минули занадто спокійно. Їх навіть можна назвати ідеальними. Влад щодня являвся до Софії. Ліза, вочевидь, зраділа проколу Софії та перестала докучати. Не дивлячись на історію з одруженням, Марк все так само йшов на контакт. Софія того ж дня без докорів сумління зірвала його з родинної вечері у домі батьків. При зустрічі він не наважувався піднімати тему весілля. Софія теж не горіла бажанням. Тому вони просто проводили час разом. І з боку все було схоже на дружні стосунки. Але «випадкові» дотики руками, затяжні погляди, вона поправляла його волосся та сміялася з ним настільки щиро, що найсуворіші критики театрального мистецтва аплодували б стоячи. Та все минало, варто їй було переступити поріг дому. Там її зустрічали небесно-блакитні оченята так підступно схожі на свого батька.

Вночі Софія отримала смс від того, в чиїх руках знаходилася доля Марка. Там були лише декілька речень.

«Справедливість на вашому боці»

А зранку кур'єр передав Софії конверт, де лежав її чек і записка, що гроші не впливають на його рішення.

Години спливали зі швидкістю секунд. Влад всіляко намагався сконцентрувати увагу Софії на її ж плані. Та дівчина настільки сильно занурилася у свої думки, що зрештою він здався.

- Я не хочу,- тихо промовила Софія.

Влад перевів на неї вій погляд.

- Ти передумала? – з надією запитав він.

- Ні, - просто відповіла вона. – Але якби не Єгор, я б ніколи не вчинила цього з ним.

- Софі, - Влад підійшов до неї і розвернув її крісло до себе, – ще не пізно припинити все.

Софія згадала про квиток на літак на завтрашню дату і нове ім’я. Вона підняла очі і на її обличчі з’явилася важка посмішка. Її рука торкнулася його щоки:

- Навіть не уявляєш настільки пізно.

Софія так і не змогла розповісти Владу про те, що станеться після цього всього. А він дивився в її очі і щоразу повторював про себе: «Я ніколи не відпущу її. Силоміць змушу сказати її «так» і назавжди стати моєю».

На годиннику була рівно десята година вечора. Софія орендувала пентхаус на набережній і чекала там на Марка. З вікна відкривався неймовірний вид на нічне місто. На великому скляному столі стояла пляшка дорого вина, два келихи, фрукти. Софія запалила свічки. В цей момент у двері подзвонили. Це був Марк. Софія поглянула на себе у дзеркало, що розтяглося на всю стіну коридору. Чорна сукня облягаючи сукня з довгим рукавом повністю закривала зону декольте, але безжально оголювала всю спину.

Марк стояв за дверима і чув як звук від підборів ставав все гучнішим. Софія запросила його увійти.

- Твоя пунктуальність вражає, - усміхнулася дівчина.

- Як і твоя сукня, - Марк не зміг стримати себе від цих слів.

Але Софія відповіла на це лише усмішкою.

- Вид на місто захоплює, правда ж? – вона зупинилася біля вікон, що з’єднували стелю з підлогою.

- Так, вражає, - Марк став біля неї.

- Ти відчуваєш?- Софія повільно перевела погляд на Марка. –Так дивно, минуло стільки часу, стільки всього змінилося. Я одна з найвпливовіших у Києві, ти одружився і станеш батьком. Але не дивлячись на все це, ти стоїш зараз тут, в декількох сантиметрах від мене, в той час як маєш бути десь там.

- Я кохаю тебе…– його слова розбилися об її мовчання. – Безмежно.

Макр усміхнувся тією посмішкою, що говорила: «Я знаю, що ніколи не почую цього від тебе. Я чудово це знаю. Але не перестану повторювати цих слів».

- Кохаєш мене,а дружиною називаєш її, – Софія на мить стала тією, якою вона була з ним у Штатах. Погляд, обличчя, трохи нахилена на бік голова.

І в цю мить Марк відчув, що всупереч усім законам здорового глузду, вони повернулися назад до його будинку в Голівуді. Забувши про реальність, він легенько доторкнувся до її щоки.

"Це дійсно ти?"

І Софія немов прочитала його думки, а можливо то була звичайна випадковість, відповіла:

- Це дійсно я, – і вона ніжно прибрала своєю рукою його, але декілька секунд не відпускала її.

Вони сиділи за столом і говорили на безглузді теми. Але Марк настільки сильно прагнув залишитися навічно у тій миті, що не звертав уваги ні на що, окрім неї.

А Софія прекрасно розуміла, що скажи вона йому зараз убити когось або навіть його самого заради неї, він не вагаючись зробить це.

Час спливав занадто повільно. Настільки повільно, що бажання помсти почало згасати, а замість нього приходила жалість.

«Зараз. Зараз почнеться той довгоочікуваний фінал» – і після цієї думки, вона автоматично піднялася з місця, щоб долити вина у його келих.

- Ти ніколи не думав над тим, як би могло скластися твоє життя, аби ми мали шанс повернутися назад? – Софія наповнила його келих і повільно повернулася на своє місце.

- Якби я міг, то зустрів би тебе якомога раніше. І нізащо б не відпусти.

- На скільки раніше? – і теперішня Софія так само раптово повернулася після цих слів, як і зникла на початку вечора.

- Набагато раніше.

- За день? За рік? Чи за кілька годин до того, як я в операційній вчепилася у мертве тіло Єгора, благаючи розплющити очі? Чи тоді, як я кидалася до його труни і все, чого хотіла так це померти разом зним?  А в цей час ти був на одній із ваших віл десь під Римом і слухняно чекав, коли ж твій татусь врятує тебе від в’язниці й ти повернешся до нормального життя,– обличчя Софії скривила жахлива посмішка.