Розділ 48

Після того дзвінка до Гліба, Софія не зв’язувалася з ним. Вона чекала дня Х і продовжувала втілювати свій план щодо Марка. Хлопець немов був засліплений нею. Не зважаючи на дружину та батька, він постійно зустрічався з Софією й, іноді навіть не ночував дома. Ні, вони не спали і не поводили себе як закохані. З боку вони були схожі більше на давніх друзів чи брата з сестрою. Але Авдієв був по вуха закоханий у неї.

Зустрівшись на черговому спільному обіді, Марк запитав:

- Що між вами з Білоградським?

- Те ж саме, що й між нами з тобою, - закотила очі Софія.

- Він закоханий в тебе, але ти ніколи не дозволиш стати кимось більшим, ніж знайомі? – випалив Марк.

- Саме так, – сумно посміхнулася вона.

- Вибач, але я радий цьому, - зізнався Авдієв.

Повернувшись з обіду, Софія постійно думала про Влада. День її вдаваного весілля був все ближче. Дівчина відчувала, що має особисто розповісти про це Владу. Але вона навіть уявлення не мала, де він міг бути саме зараз. Та все ж Софія наважилася і поїхала до його офісу.

Коли вона була на місці, то дівчина в його приймальні повідомила, що той на нараді і вона не знає, коли пан Білоградський звільниться.

- Не варто турбувати його, - поспішила попередити Софія. – Я чекатиму стільки, скільки треба.

Вона вийшла з його приймальні і пройшлась коридором. Софія була тут вперше. Варто лише згадати, скільки разів він був в її офісі, а вона відвідала його лише тепер.

Здалеку вона помітила табличку «Конференц-зал». Дівчина підійшла ближче. Їх розділяла скляна стіна. Посередині зали стояв величезний стіл, за яким сиділо чимало чоловіків в ділових костюмах і з кіпами паперів перед собою. Перед ними стояв Влад. Він щось розповідав, вказуючи на графіки, що відображалися на мультимедійній дошці. Як завжди, він мав неймовірний вигляд. Його піджак визів на спинці крісла. Рукава були закочені до ліктів, а білосніжна сорочка розстебнута на кілька ґудзиків.

Софія сіла на диван, що стояв поруч із залою так, щоб він не зміг одразу помітити її. Дівчина з приймальні принесла їй каву і запропонувала журнал, поки та чекатиме. Софія подякувала за каву і продовжила спостерігати за ним. За сорок хвилин нарада завершилася, і люди почали покидати залу. Влад не квапився. Він важко впав у своє крісло і закинув голову до стелі.

Софія повільно піднялася і пройшла повз скляного бар’єру між ними. Вона увійшла до зали і по тихій кімнаті прокотився стукіт від її підборів. Влад озирнувся на звук. Софія вже стояла біля найближчого до нього крісла і, не чекаючи, доки він запропонує, сіла в нього.

Сказати, що він був здивований це все рівно, що не сказати нічого.

- Ти? – тільки й зміг вимовити Влад.

- Ні. Білоградський, ти настільки часто думаєш про мене, що твій розум посилає мене як галюцинацію, – усміхнулась Софія, але Владислав не оцінив її жарт.

Він дивився на неї і мовчав. Софія усміхнулася. Вона обвела поглядом кімнату. Все було в його стилі. Панорамні вікна, сучасні меблі, багато скла.

- Я маю новини для тебе.

- Ти будеш зі мною?

- Що? – тепер Софія була на його місці.

- Якщо ти прийшла не за цим, то йди геть. Мені занадто важко знаходитись поруч, знаючи, що це лише на якусь мить. Тому, краще тобі піти, - він почав збирати свої папери.

«Принаймні, я спробувала», - подумала дівчина і піднялася з крісла.

- Через три дні я виходжу заміж за Костецького. Подумала, що краще ти почуєш це від мене, - вона розвернулася і пішла до дверей.

- Стій! – вже за мить, він стояв біля неї. Влад щосили пихнув скляні двері і вони зачинилися просто перед нею. – Повтори!

- Я вийду за Костецького, - скривившись, повторила Софія і відвела погляд у бік. З усіх сил вона намагалася не виказати свій відчай.

Владислав схопив її за плечі і притиснув до скляної стіни.

- Ти брешиш! – кричав він. – Чергова гра, чи не так?! Відповідай!

- Ти знаєш мої плани щодо Авдієва. Я знищу його будь-якою ціною.

- Але ж не такою, - Влад ще сильніше вчепився в неї. – Я не дозволю. Навіть якщо доведеться викрасти тебе чи повбивати усіх їх, – такого Влада Софія бачила вперше. – Чому той покидьок? Чому саме він? Тобі потрібні гроші, зв’язки, скажи? Просто дай відповідь і я дістану абсолютно все!

- Ти не маєш того, що має він.

- Я, в біса, маю все! – закричав Влад.

Софія насмілилася поглянути йому в очі.

- Ставши його дружиною, я отримаю всі акції компанії Марка, які належать родині Костецьких. Тоді я матиму контрольний пакет.

- Ти дурепа! – закричав Влад. – Костецький не з тих, хто триматиме слово. Це пастка!

- Ні, - спокійно відповіла Софія. – Ми вже уклали шлюбний договір, де вказаний лиш один пункт: після того як я стану його дружиною, всі акції безповоротно переходять мені, не зважаючи на те, як довго ми будемо разом і чи будемо взагалі, - вона поклала свої руки на його і прибрала зі своїх плечей.

Та Влад знову притиснув її.

- Не роби цього, - у відчаї тихо просив він. – Благаю, не треба.

Софія бачила як скривилося його обличчя від болю і на очі набігали сльози.

- Пробач мене за все, - сказала Софія і прибрала його руку знову.

Влад  притис її ще сильніше і повен злості прогарчав: