Розділ 47

Софія посунула конверт чоловіку, що сидів навпроти. Він подивився на конверт і потім знову на дівчину.

- Що там? – запитав він.

- Хабар, - спокійно відповіла вона.

- Я чув, що ви трохи несповна розуму,  але щоб настільки.

Софія усміхнулася і пояснила:

- У конверті лежить чек на суму 700 000 доларів. Три роки тому Володимир Авдієв заплатив 200 000 за спасіння свого сина від в’язниці. Я ж пропоную вам більше ніж втричі.

Але пояснення Софії ще більше заплутало чоловіка.

- Ви просите допомогти врятувати когось від покарання за 700 000?

- Ні, навпаки. Я хочу справедливості за 700 000 доларів.

- Чому саме 700 000? Не логічніше було б запитати суму. Можливо я б попросив набагато менше, - чоловік схрестив руки на грудях.

-Тому що саме ця сума знаходиться на рахунку, про який ніхто не знає.

- Платите за справедливість? Хіба так буває? Більшість надає перевагу диктувати власну. Ви це маєте на увазі?

- Хах, ні, - посміхнулася дівчина.

- Я не знайомий зі справою Авдієва.

- Саме тому цей чек і лежить перед вами. Ви відносно недавно обіймаєте цю посаду, тому я сподіваюся на підтримку з вашого боку.

Софія вийшла з ресторану і сіла в авто.

- Як все пройшло, пані Софіє? – запитав Максим, який сидів на передньому сидінні.

- Я не почула від нього «так», але «ні» теж не прозвучало.

- Впевнений, він скоро повідомить вас про своє рішення.

- Хм, я більш ніж впевнена в цьому.

Софія швидко набрала смс на телефоні і відправила Марку.

«Треба зустрітися»

Повідомлення не вдалося відправити. Софія усміхнулася,уявляючи картину як Ліза блокує її номер в телефоні коханого чоловіка.

- Максиме, дай свій телефон, - він в ту ж мить простягнув їй свій мобільний.

Софія набрала номер телефону Марка. За кілька гудків він відповів:

- Це Софія. Нам треба терміново зустрітися. Де ти?

- Зустрітися? – Софія почула здивований голос.

- Так, Авдієв, нам треба зустрітися. Де ти?

- У мене зараз нарада у офісі…

- Скоро буду. Попередь охорону, - і Софія відключилася, не дочекавшись відповіді.

Вже за пів години вона була в його офісі, увійшла без попередження на нараду, взяла його телефон і вийшла. Він вибіг за нею.

- Що відбувається?

- Мене вибішує, що твоя неврівноважена дружина пхає носа в мої справи, - після цих слів, Софія видалила свій номер з чорного списку.

- Я не знав про це, – Марк розгублено взяв до рук телефон.

- Вона заходила до мене кілька днів тому. Погрожувала і дала зрозуміти, що у мене нічого не вийде. Мені аж захотілося довести їй протилежне, – Софія кінчиками пальців поправила його зачіску. – Мені шкода, але я гратиму тобою.

Навіть після цих слів Марк не міг відвести від неї погляду. Він хотів начхати на керуючих філіями та піти просто за нею.

- Ех, Авдієв! Ти невиправний. Я дуже скоро згублю тебе, та навіть тоді ти дивитимешся на мене так само, як зараз, як коли я під руку з іншим і як дивився на мене в Лос-Анджелесі. Ще побачимось!

Софія зникла так само швидко, як і з’явилася перед ним. Марк не звернув уваги на її слова, вірніше, він зрозумів їх абсолютно неправильно. Тоді Марк ще не знав, що дівчина попереджала його цілком серйозно і подарувала йому можливість зробити хоча б декілька кроків назад.

 Вона саме спускалася сходами біля виходу, коли біля офісу зупинився розкішне чорне авто. Заднє вікно опустилося і пара очей невідривно дивилися на Софію. Вона помітила не відразу. Та спустившись нижче, її погляд зустрівся з його. Він не виходив, але й не відводив очей. Софія зупинилася, так само дивлячись на нього. Але це тривало не більше кількох секунд. Дівчина сіла в авто і поїхала. Коли вона проїздила повз його автомобіль, ці очі так само невідривно дивилися на неї.

Софія отримала повідомлення на мобільний.

Білоградський

«Скучила за Авдієвим? А як щодо мене?»

 /11:46/

Софія не відповідала. Вона видалила повідомлення. За хвилину прийшло ще одне.

Білоградський

«Вишневська, мені дуже важко стримувати себе, коли ти так вчиняєш»

/11:48/

Софія

«Мені теж»

/11:48/

Надіславши повідомлення, Софія заблокувала номер Влада.

- Ваш виклик переадресовується на автовідповідач. Будь ласка, зачекайте.

Влад всьоме прослухав ці слова.

 - Пане, на вас чекають, – поквапив Влада його секретар.

Але він не реагував. Знову й знову він згадував її. Перед очима проходила вона, тримаючи Авдієва за руку. Тепер зустріч біля його офісу. Влад згадав слова батька, який постійно повторював, що завжди треба розділяти бізнес та особисте, особливо якщо за цим стоїть жінка. Та не тепер. Він радше пожертвує усім, що має, ніж відмовиться від неї.