Розділ 46

Софія тримала у руці пляшку з вином і вже протягом години міряла кроками берег Дніпра. Марк повільно йшов за нею і не міг відірвати очей.

- Ви вже обрали імена?

- Імена? – перепитав він.

- Так, дитині, - Софія обернулася до нього обличчям, але продовжила іти.

Вона так спокійно говорила про це. Але Марк почував себе трохи не комфортно.

- Думаю, мені повідомлять перед пологами, - він спробував пожартувати.

- І правильно вчинять, - Софія відпила трохи вина з пляшки і передала її Марку. – Це Ліза дев’ять місяців носитиме його під серцем і ще добу страждатиме від переймів і пологів. Тому справедливо, якщо ім’я обере вона.

- Думаю на цьому її участь закінчиться.

- Чому? – Софія зупинилася і зацікавлено дивилася на Марка.

- З неї буде нікчемна мати, - трохи сумно відповів Марк. – Для неї наша дитина ні що інше, як додаткова гарантія втримати мене біля себе.

«Наша дитина» - Софія подумки повторила його слова. Ці слова змусили відчувати щось дивне. В цю мить вона усвідомила, що Марк з Лізою дійсно разом і скоро народиться їхня дитина. Тепер це не здавалося їй чимось далеким.

- Сподіваюся, що у вас народиться дівчинка, - засміялася дівчина.

- Що поганого, якщо буде дівчинка? – Влад зробив кілька ковтків вина.

- Дівчинка не хлопчик. Хлопчик це спадкоємець. Тож дівчинка не спадкоємець. Можу собі уявити вираз обличчя ваших батьків, які так сподіваються на це.

Марк засміявся. Її слова його анітрохи не зачіпали. Навпаки, він був радий чути їх. Вона здавалася йому справжньою, тією, котру він знав. Так, це не та дівчина з Лос-Анджелесу, але принаймні вона не намагалася вдавати її.

- Якщо народиться дівчинка, я сам оберу їй ім’я, – заявив він.

- Сам? – Софія забрала у нього пляшку.

- Так, - усміхаючись, відповів Марк. – Тепер я хочу, щоб народилася дівчинка.

Софія поглянула на нього, наче він був несповна розуму і відповіла:

- Мене б навіть дівчинка не врятувала.

Софія повернулася додому близько першої ночі. Вона викликала свого водія, який відвіз її додому. Вона попрощалася з Марком на набережні і поїхала додому. Дівчина не стала пропонувати підвезти його, це виглядало б безглуздо.

- Дякую, - сказала вона, сідаючи в авто. – Хоча я знала, що ти не відмовиш.

- Це ж ти. Я не міг відмовити, - відповів Марк.

- Дружині вітання, - усміхнулася Софія й автомобіль рушив з місця.

Дівчина подякувала водієві і відразу піднялася на гору, щоб прийняти душ. Вона кинула недбало свою сукню на підлогу і стала під гарячий потік води.

- Йолоп, - промовила вона сама до себе.

Після душу, Софія спустилася вниз і вийшла на заднє подвір’я. Вона безжально викинула своє вбрання у смітник і наказала одному з охоронців спалити його.

- Так, пані! – сказав він і зник, повернувшись за кілька хвилин з каністрою пального і запальничкою.

За мить у смітнику спалахнуло полум’я. Софія спостерігала за ним з вікна вітальні, як виходило просто на заднє подвір’я.

- Шкода, - байдуже зітхнула вона. – Гарна була сукня.

Не встигла Софія з’явитися в офісі як Єлизавета Авдієва увірвалася до її прийомної.

- Пані Авдієва? – Софія показалася в дверях свого кабінету з чашкою кави у руках. – Не очікувала побачити вас тут так рано.

- Та невже? – Ліза спопеляла суперницю поглядом. – Можливо почнеш прикидатися, що не розумієш чому я тут?

- Я цього не говорила, - усміхнулася Софія. – Просто я чекала на вас трохи пізніше. Прошу, проходьте, - вона звільни для неї прохід. – Приготуйте, будь ласка, каву для пані. Хоча ні, у її делікатному положенні краще зелений чай.

Ліза увійшла і сіла в крісло. Софія зайняла місце навпроти неї. Один з охоронців увійшов до кабінету і став біля дверей.

- Я мою до тебе розмову, - гаркнула Ліза, поглядаючи на постать біля дверей.

- Говори, - спокійно відказала Софія, ігноруючи її погляд. – Він все рівно залишиться тут.

- Впевнена?

- Цілком.

- Марк вчора був з тобою.

- Так, - спокійно відповіла Софія. – Думаю це повториться ще раз.

- Повія! – кинула Ліза в Софію, але не наважилася на щось більше. Все ж присутність охорони стримувала її. – Ти й уявити собі не можеш, на скільки високу ціну заплатиш за це.

-  А якщо я вже розплачуюся за це? Що ти тоді робитимеш? – Софія не зводила з неї крижаного погляду. – Чим ти можеш погрожувати тій, яка вже пережила найстрашніше?

Після цих слів Ліза була вдячна, що охоронець лишився з ними. Вона намагалася не показувати того, як Софія діяла на неї.

- Ми одруженні. Він ніколи не буде з тобою. Я нізащо не дам згоду на розлучення. Та й він не піде проти батька. Хоча тобі і вдалося дивним чином отримати все це, - Ліза показово обвила кімнату рукою, - але ти не одна із нас. І ніколи нею не станеш. На твоєму місці, я б залишила у спокої мого чоловіка і з усіх сил намагалася втримати біля себе Білоградського. Це найкращий варіант для тебе. І почала б якомога швидше. Доки ти руйнуєш мою сім’ю, Магдалена вже на крок ближча до власної.

Секретарка Катя принесла чай для Лізи. Авдієва сіла зручніше у крісло і взяла до рук чашку з гарячим напоєм. Вона бачила, що її слова зачепили суперницю. Але не змогла відчути тієї тонкої межі, вихід за яку означав нищівну поразку для неї.