Розділ 44

- Ось нові документи вашого батька, сина та ваші, – чоловік, що сидів навпроти присунув Софії цупкий білий конверт.

Дівчина взяла його в руки і перевірила вміст. Нові свідоцтва про народження, паспорти і три квитки на літак з датою.

- Сьогодні о півдні за австралійським часом від Міс Скарлет Пак підпише угоду про придбання дому у місті Мельбурн штату Вікторія.

- Отже, Скарлет Пак, – повторила Софія.

- Вам не подобається ваше нове ім’я? – запитав чоловік.

- Вона наче з книги «Віднесені вітром». Просто незвично розуміти, що тепер воно моє, – холодно усміхнулася Софія.

- Розумію, – відказав він. – Всім спершу незвично, але швидко звикають. А це нова біографія вашої сім’ї, – чоловік передав Софії досить велику теку з її «новим життям». – Ви маєте ретельно вивчити вміст до останньої дрібниці. Найменша помилка в змозі зруйнувати все.

- Добре, я вас зрозуміла.

- Перші декілька років наше агентство буде супроводжувати вас, тому в разі виникнення проблем, ми будемо поруч.

-Як щодо плану «Б»?

- У цьому разі інструкції стосуються тільки вашого батька та сина, – спокійно відповів чоловік.

- Добре.

Софія вийшла з ресторану, де проходила зустріч і сіла у своє авто.

- Куди зараз, пані? – запитав новий водій Софію.

- Додому, будь ласка, – ввічливо відповіла вона та дістала з конверту квиток.

До дати відльоту лишалося трохи більше двох тижнів.  Софію не лякала її задумка і все те, що мало статися за ці два тижні. Вона була готова до цього ще з того моменту, як побачила бездиханне тіло на операційному столі, як їй здавалося. Але не той, хто збентежений чекав на неї вдома. Тато. Зараз вона мала пояснити йому, чому так зненацька він отримав від неї дзвінок зі словами «Тату, щойно з України вилетів літак, який приземлиться в місцевому аеропорті за кілька годин. Будь ласка, збери необхідні речі та негайно вилітай додому. Ти потрібен мені».

Софія йшла від машини до дому і міцно притискала до себе конверт з квитками у нове життя. Вона відчувала себе чотирнадцятирічною Софією, котра йде до батька о дозвіл на першу у своєму житті дорослу вечірку.

Вона застала батька у вітальні з Єгором на колінах. Малий ні на секунду не полишав рук дідуся, без угаву щось розповідав і розпитував.

- Тату,– обережно покликала Софія.

Чоловік повернув голову в її сторону і напружений вираз обличчя став м’якшим, адже вона стяла перед ним жива і ціла, так й зовнішній вигляд говорив про те, що мова не йтиме про невиліковну хворобу, а все інше він витримає. Чоловік посадив малого на диван, а сам кинувся до дочки.

- Моя люба, – він ніжно пригорнув дочку до своїх грудей.

Відчувши себе у безпеці в обіймах батька, Софія сама того не розуміючи почала глухо плакати.

- Мила, що сталося? Чому ти плачеш? – військовий у відставці за всі роки так і не навчився справлятися з жіночими сльозами.

- Тату, мені так боляче і страшно, – Софія міцніше обійняла батька. – Я не можу більше так. Я не навиджу своє життя! – тихий плач переріс в ридання. – Краще б мене тоді не стало, тату! Краще б померла я, тому що моє життя зараз страшніше пекла!

Софії вистачило трохи більше години, щоб розповісти батьку все те, що знала сама і що планувала зробити.

Чоловік мовчав. Він і уявити собі не міг, що на плечі його двадцятирічної упав такий тягар. Його не здивувала ні історія зі смертю Єгора, ні те,як дочка вирішила діяти, ні смерть і воскресіння під чужим іменем, нічого з цього. Єдине, що зачепило його, так це з якою витримкою та рішучістю донька говорила про це. Для нього вона зажди була лише маленькою дівчинкою, яка потребувала його поруч. Але тепер перед ним сиділа рішуча жінка, яка захищала свою сім’ю. Тепер йому стала потрібна її підтримка і захист, а не навпаки.

- Аби я знав, що на тебе чекає, то ти б ніколи не була б з ним. Я б зібрав наші речі і ми б переїхали до іншої країни без жодних пояснень. Краще б ти ненавиділа мене, ніж переживала все це, – похмуро відповів чоловік.

- Тату, може так статися, що я не полечу з вами і ми більше ніколи не побачимось. Ні, вислухай, – Софія зупинила його. – Ти законний опікун Єгора, якщо зі мною щось станеться. Це не стосується ні спадку Олега, ні решти з того, що залишиться у цьому житті. Я потурбувалася про те, щоб ви прожили спокійне, щасливе і головне безпечне життя там, де вас ніхто й ніколи не знайде. Не дай моєму сину стати одним з них.

Чоловік покивав головою і обійняв дочку.

- Я люблю тебе, тату.

- Як і я тебе, моя дівчинко.

Софія лишилася на обід вдома зі своїми чоловіками, а після вирушила до офісу. Щойно вона переступила  поріг як на горизонті з’явився Матвій із запрошенням в руках.

- Що б це не було, як ви можете здогадатися, моя відповідь «Ні», – Софія пройшла повз навіть не вислухавши його.

- Правду кажучи, я саме на цю відповідь і сподівався.

Почувши це, Софія зупинилася.

- Запрошення на виставку імені Катерини Авдієвої, – пояснив він.

Софія розвернулася і вихопила запрошення з його рук:

- Красно дякую, пане Матвію! – посмішка на обличчі Софія стривожила Матвія. Дівчина точно щось задумала і чоловік мав бути пильним з нею.

Софія сіла в крісло і роздивлялася дизайнерську листівку.

- Яка прекрасна нагода, – усміхнулася вона. – Навіть не довелося шукати привід, він сам потрапить до моїх рук.

Журналісти, телебачення, незлічена кількість відомих і впливових гостей, найкращі вина, фуршет від найкращих поварів Європи – це все синоніми сім’ї Авдієвих. Софія з нетерпінням вийшла з авто. На вході хостес запитали її запрошення. Дівчина недбало віддала їм його.