Розділ 42

Софія вже виходила з офісу, коли їй зателефонував Матвій, щоб нагадати про зустріч з нотаріусом.

- Так, я вже їду, - відповіла вона, сідаючи в авто.

- Добре, ми чекаємо на вас, - чоловік поклав слухавку.

В кімнаті відчувалася напруга. Олександр, який сидів поруч з Матвієм постійно поглядав на годинник.

- Пані Ольга з донькою будуть присутніми?

- Тільки на загальній частині, - спокійно відповів Матвій.

Олександр знову поглянув на годинник. Йому не в силу було сидіти на місці. Він піднявся і підійшов до вікна, з якого відкривався вид на вечірнє місто. Хлопець поглянув на Матвія, який спокійно сидів в кріслі і пив каву.

- Як ви можете бути таким спокійним, знаючи що на нас сьогодні чекає.

- Нічого особливого немає в тому, що чоловік з юридичною освітою і в дорогому костюмі зачитає нам заповіт.

- Ви прекрасно розумієте, що я маю на увазі! – Олександр підійшов і сів на своє місце. – Сьогодні перед нею відкриють всі карти…

- І саме тому ми маємо зберігати спокій. Ми обидва знаємо, якою буде реакція. Навряд вона контролюватиме себе. Тому ми маємо зробити це замість неї, - перебив Матвій.

- Вона не готова почути це, - голос Олександра благав залишити все в таємниці.

- Це не наше рішення. Чи ти думаєш, що я у захваті від цього?! – Матвій на мить втратив контроль, але спробував взяти себе в руки. – Софії на плечі звалилося забагато проблем. Не кожен чоловік витримав би таке, а це дівча змогло. Але для всього є межа.

Раптом відчинилися двері і до зали увійшла Ольга. Жінка явно була не у захваті від побачених облич, але натягнула на обличчя наймилішу посмішку і кинулася з обіймами до Матвія.

- О, ви вже тут? Матвію, не бачилися з вами сто років, - жінка  поцілувала старого знайомого в щоку. – Шкода, що останній час ми зустрічаємось лише за трагічних обставин.

- Ви без доньки? – здивувався Олександр.

- О, вона ще досі переживає втрату батька. Для неї це стало настільки сильним потрясінням, що бідолашна зараз постійно під наглядом лікарів.

- Угу, на черговій вечірці в Парижі, - додав про себе Матвій.

За декілька хвилин до зали увійшла Софія, а за нею і нотаріус. Чоловік не став гаяти часу і відразу перейшов до справи. За останньою волею Олега усе його майно, разом з контрольним пакетом акцій компанії та усіма її активами переходило до Софії, як опікуну його єдиного онука Єгора. Після досягнення хлопчиком  повноліття він вступав у право власності. Ользі ж він залишив 5% акцій, їхній будинок, декілька квартир та фабрику. Дочка ж отримала кілька відсотків акцій у компанії та рахунок у банку, чого мало їй вистачити для нормального життя, з урахуванням заміжжя з  гідним претендентом.

Як і варто було очікувати, Ольга покинула офіс нотаріуса зі скандалом і погрозами як у бік Софії, так і самого юриста. Софія важко видихнула. По її обличчю і не скажеш, що вона щойно стала чи не найзаможнішою жінкою в країні.

- Не переймайтесь, пані, - поспішив заспокоїти її нотаріус, - я чимало зустрічав таких людей  за свою практику. Заповіт складено з дотриманням усіх правил і законів. Вам немає чого боятися.

- Краще б все це дісталось їй, - сумно відповіла дівчина. – Ми закінчили? Я можу йти? На мене чекає син.

Нотаріус непевно поглянув на Матвія. Чоловік заперечливо помахав головою. Софії стало не по собі від цього жесту.

- Є ще щось?

- Пані Софіє, покійний залишив ще дещо, - чоловік підійшов до сейфу, звідки дістав великий коричневий конверт і передав його дівчині. – Покійний пан Олег розпорядився, щоб він був переданий саме вам цілим і не ушкодженим.

Софія трохи з острахом взяла в руки конверт.

- Що там? – вона пробігла поглядом усіх трьох чоловіків, котрі стояли перед нею.

На секунду нотаріус розгубився від її здивування, але швидко повернув своєму обличчю професійну відсутність емоцій. Матвій, насупившись, намагався підібрати слова в голові. Ось те,чого так  боялася Софія – погляд Олександра. Вона знала цей погляд. Саме так він дивився на неї, коли вони сиділи під операційною Єгора, коли її відтягували від його мертвого тіла, і той самий погляд вона зустріла серед десятків інших на прийомі  в Америці.

- Ні! – закричала Софія, жбурляючи конверт на стіл. – Ні, мені вистачило всього того, що вже зі мною сталося.

Чоловіки стояли розгублені. Ніхто не розумів реакції дівчини і як варто зараз вчинити. На мить всі втрьох подумали, що вона здогадалася, але Софія продовжила:

- Коли я бачила цей погляд, – вона кивнула на Олександра, – то кожного разу траплялося щось жахливе. Я не хочу! Що б там не було, я відчуваю, що воно не до добра.

- Пані Софіє, це остання воля покійного пана Олега. Вирішувати лише  вам. Якщо ви бажаєте, то можете знищити цей конверт просто зараз, головне що він був переданий вам в руки, – втрутився нотаріус.

Софія знову поглянула в очі спочатку Олександру, а потім Матвію. Вона мовчки взяла конверт і покинула залу.

- Їй не можна бачити це самій. Мерщій за нею, - вони попрощалися з юристом і кинулися слідом за дівчиною.

Олександр вибіг на вулицю і побачив як водій Софії стояв на тротуарі, а саме авто поїхало геть.

- Чорт! Якого дідька ти відпустив її саму?! – кричав Олександр.

- Вона говорила, куди збирається? – запитав Матвій, але у відповідь отримав лише тишу.

- А конверт в її руках був цілий?