Розділ 40

Софія вже годину бродила серед стелажів з квітами. Через тиждень у Єгора день народження і за правилами, які вона терпіти не могла, треба влаштовувати прийом. Вона вже уявляла картину, де сотня людей буде нахвалювати її сина, навіть не знаючи нічого про дитину. Цим людям було достатньо того, що він спадкоємець, а Софії достатньо і того, що за ті місяці,які вона провела на посту президента компанії, вона досягла чималих висот. Вирішальним став контракт, який вона підписала кілька днів тому з німецькою компанією. Тож тепер Софія була впливовішою за будь-яку пані, яка мала бути присутньою на дні народженні її сина. Та що там, Софія навіть переплюнула чимало чоловіків.

- Можливо, гортензії? – запропонувала Дана.

Саме вона привела Софію до цього магазину, так як вже більше місяця вона готується до весілля.

- Чудово, аби я робила свято для себе, а не для тих акул великого бізнесу, - Софія продовжила роздивлятися квіти.

- До речі, про акул, вчора Авдієві повернулися з весільної подорожі.

- Чорт! Якщо чесно, я сподівалася, що їх не буде на святі, - Софія повернулася до подруги. – Плювати, будуть гортензії, білі та лілові. І досить з мене. – Софія дістала мобільний і набрала номер Максима.

- Так, пані Софіє! – хлопець миттєво підняв слухавку.

- Максиме, зв’яжіться, будь ласка, з компанією, що влаштовує свято для мого сина і повідомте, що з флористики мають бути білі та лілові гортензії. Хоча, ні, стривайте. Я передумала. Білі і блакитні.

- Добре, будуть ще якісь побажання?

- Так. Перекажіть їм, що я плачу їм купу грошей не для того, щоб витрачати час серед стелажів з квітами. І коли у них буд готовий дизайн усього квіткового оформленні, то нехай відразу зв’яжуться зі мною. Я не хочу бачити нічого з того, що я бачила на весіллі у Авдієвих. І без жодних нововведень, по типу кактусів у букетах.

- Я зрозумів.

- Добре, до зустрічі.

- Вишневська, я не впізнаю вас! – усміхнулася Дана.

- Я сама себе не впізнаю. Ходімо, бо мене вже нудить від цього місця.

Під кінець дня Софія отримала кілька зразків оформлення, але впевнено повернула їх. Все це мало нагадувало дитяче свято, а більш змахувало на якийсь черговий світський прийом. Якщо вона забирає в сина його свято, то хоча б спробує лишити щось, що нагадуватиме про нього.

Наступного дня, з самого ранку, на Софію чекали нові зразки від організаторів свята. Цього разу вона обрала той довгоочікуваний варіант.

«Однією проблемою менше», - подумала Софія.

До кабінету увійшов максим, тримаючи у руці букет з квітами. Це були рожеві півонії.

- Для мене? – запитала Софія.

- Так, кур'єр щойно приніс, - Максим поставив букет у вазу на столі і зник з кабінету так само швидко, як і з’явився там.

У квітах Софія не знайшла жодної записки. Вона сіла у своє крісло і почала ламати голову над тим, хто ж саме прислав їй квіти. Та її відволікло повідомлення, яке вона отримала на телефон.

Писав Влад. Він надіслав їй фото, на якому був той самий букет і стакан зі Старбаксу на його фоні, а далі повідомлення: «А як проходить твій ранок? Сподіваюся, ти позбулася своєї дурної звички ігнорувати сніданок».

Софія спустилася вниз і вийшла з офісу. Як вона і думала, там на неї чекав Влад з тим самим стаканом зі Старбаксу.

На обличчі у дівчини з’явилася та посмішка, яка давала йому зрозуміти, що шлях відкритий.

- Тобі зовсім на мене байдуже. Я цілу вічність чекав на цьому холоді. Як ти плануєш загладити свою вину? – Влад почав розглядати прохожих і, мов ненароком, підставив Софії свою щоку.

- Я профінансую твій лікарняний, - вона забрала у хлопця каву і зробила кілька ковтків.

Влад міцно обійняв її. Софія стояла спантеличена в його обіймах. Вона не знала, що робити. Повз них ходили люди, деякі з них могли бути її підлеглими. Але звільнятися з обіймів вона не хотіла.

- Я скучив, - Влад сховався обличчям в її волосся. – Давай пообідаємо разом. Або можемо повечеряти. Якщо ти маєш багато справ, то я замовлю доставку з ресторану просто до твого офісу.

- Влад…- почала обережно Софія. Вона не хотіла говорити йому, що у неї вже призначено обід з Глібом Костецьким. Але й відмовляти не хотіла. – У мене вже заплановано діловий обід сьогодні. Але ми можемо заїхати до супермаркету після роботи і повечеряти в мене.

- Ти зараз серйозно? – Влад відпустив її.

- Щось не так? – Софію незрозуміла його реакції.

- Ні, це чудова ідея, - посміхнувся він. – мені просто не віриться, що ти запрошуєш до себе додому.

- Ну, чому б і ні? Тож, до вечора? – запитала вона.

- Я заїду за тобою о п’ятій.

- Добре. Чекатиму на тебе, - Софія повернула йому каву і хотіла була йти.

- Чекай, - Влад швидко підійшов і поцілував її у щоку. – А от тепер все, - зі своєю фірмовою посмішкою, Влад сів за кермо і поїхав до свого офісу.

- Божевільний, - Софія провела його поглядом, доки він не зник з поля зору.

Як вони і домовилися, о п’ятій годині Влад чекав на Софію біля офісу. Він неабияк хвилювався перед цією зустріччю. Адже це вперше вона дає йому шанс, який може стати чимсь більшим. Софія не змусила довго чекати на себе, бо ж і сама з самого ранку рахувала хвилини до їхньої зустрічі. На долю секунди їй охопив сумнів, може їй варто скасувати вечерю з Владиславом і просто провести звичний вечір з сином. Але дівчина глибоко вдихнула і прогнала дурні думки з голови.