39

- Чи згоден ти, Марк, взяти за законну дружину Єлизавету? Бути з нею поруч і в радості, і в горі, в багатстві і в бідності, доки смерть не розлучить вас? – звернувся ведучий до Марка.

Авдієв мовчав. Він поглянув на Лізу, яка стояла перед ним в розкішній весільній сукні і разом з рештою гостей чекала на таке заповітне «так».

- Так! – нарешті відповів він, одягнувши посмішку на обличчя і його батько разом з Лізою видихнули з полегшенням.

- Чи згодна ти, Єлизавета, бути вірною дружиною Марку, в радості і горі, в багатстві і в бідності, доки смерть не розлучить вас?

- Так! – без жодних вагань відповіла вона.

- Оголошую вас чоловіком та дружиною! Можете поцілувати наречену.

Марк нахилився до її вуст і подарував чи не найніжніший поцілунок у своєму житті. У цей момент Ліза була на всі сто відсотків впевнена,що він повністю належить тільки їй. І лиш глибоко в душі Марк розумів і навіть не намагався боротися з тим, що цей поцілунок був не для його новоспеченої дружини, а прощанням для тієї, якої більше ніколи не буде в його житті і якої навіть зараз не було серед гостей.

Шалені оплески, привітання молодятам, сльози матері. Він не розуміє, хто саме стоїть перед ним і скількох дітей їм з Лізою побажали, але він точно знав, що Софії серед цих людей немає. Це помітила й Ліза, але на відмінно від свого чоловіка, її це не засмучувало, вона більше раділа цьому. Було очевидним, аби Софія знаходилася в залі разом з іншими гостями, то Марк нізащо б не погодився, можливо навіть вона лишилася покинутою нареченою просто під час весільної церемонії. Тож, ігноруючи Марка і Гліба, котрі явно з нетерпінням чекали на появу Вишневської, вона насолоджувалася цим.

Після весільної фотосесії, всі гості зібралися і чекали на молодят. І знову пролунали гучні оплески і привітання. Марк знову пробігся очима по обличчям, але Софії не було. Він стояв поруч з дружиною і приймав привітання. Він усміхався і намагався бути вічливими, навіть, іноді, здавався щасливим. Один раз Марку навіть вдалося спіймати на собі схвальний погляд батька.

Просто перед входом зупинився розкішний чорний автомобіль. Водій швидко відчинив дверцята і з салону вийшов Владислав. Він простягнув свою руку і ніжно взяв руку Софії. Двері до зали відчинилися і вони увійшли в середину. Погляди усіх одразу стали прикутими до новоприбулих гостей. Софія повільно, під руку з Владом пройшли через усю залу просто до молодят.

Смарагдова сукня зі шлейфом і оголеними плечима – саме її обрала Софія в салоні, начхавши на дрескод весілля. І вона не прогадала. Біля неї був Владислав в розкішному чорному костюмі і приталеній білій сорочці, який вочевидь, теж вирішив проігнорувати смокінги. Тож тепер парою вечора були зовсім не нареченні.

Вони підійшли до молодят. Владислав заговорив першим:

- Вітаю молоду сім’ю! Нехай у вашому житті буде ще безліч таких щасливих днів, - він зробив знак і охорона подала йому розкішний букет білих троянд. Він подарував його Лізі і галантно поцілував їй руку а потім простягнув свою Марку. – Клуб затятих холостяків сумуватиме за тобою. Але ти навіть не смій, адже тепер у тебе є такий скарб, - Влад посміхнувся і перевів погляд на Лізу.

- Приєднуюся до привітань Влада, а від себе хочу побажати, щоб ваше кохання було сильнішим за все на світі. Щастя вам, - все це вона говорила Лізі, жодного разу не подивившись на Марка. – Я довго ламала голову над подарунком. Все ж весілля це особливе свято саме для нареченої. Тому, прошу вибачення у Марка, - тут Софія вперше поглянула на нього, але так швидко, що навіть не розгледіла його, - але подарунок для Єлизавети, - Софія простягнула їй коробочку, де знаходився ланцюжок з підвіскою. – Якщо поглянете уважніше, то тут вигравіювані ваші з Марком ініціали і сьогоднішня дата.

Ліза була приємно здивована поведінкою Софії. Вона радо прийняла подарунок.

- Нехай сьогоднішній день стане новою сторінкою в історії наших відносин, - Софія нахилилася і поцілувала Лізу у щоку.

Серце Марка шалено калатало. Здавалося ось-ось і він втратить свідомість і звалиться з ніг. Він пригадав їхню з Софією останню зустріч в Америці і його подарунок, який вона кинула йому під ноги, коли він покинув її. Вони були абсолютного ідентичні з тим, який Софія щойно подарувала Лізі.

- Дякую, сказала Софія Владу, щойно вони відійшли від молодят.

- За що?

- З’явитися з тобою було ефектніше, ніж я могла собі уявити.

- А не навпаки? – Влад не відривав від неї погляду.

- Можливо, - усміхнулася байдуже Софія, шукаючи свій столик. – Тут наші шляхи розходяться.

- Що? Не може бути, - Влад поглянув на список гостей за столиком Софії. – Якого дідька мене посадили так далеко від тебе?

- Тобто, зупинити літак на злітній смузі ви в змозі, а це вище ваших сил, пане Білоградський? – Софія підійшла ближче і усміхнулася. – Сподіваюся, ваші сусіди приємні люди. Ще побачимось! – Софія розвернулася і попрямувала до свого столика.

-Ще й які. – сказав собі Владислав і рушив до свого столика.

- Софія! – пролунав щасливий голос Дани. – Дякувати Богу, ти прийшла! Бо я вже думала, що з глузду з’їду з цими розмовами про автомобілі і акції, - дівчина кинула невдоволений погляд на Дена.

- Кохана, ми просто більше ні в чому не тямимо, - усміхнувся Денис, цілуючи руку нареченої.

Каблучка – ось що перше побачила Софія, щойно сіла біля подруги.

- Розкішна, - усміхнулася Софія.

- Так, смак у мене відмінний, - гордо заявив Ден.

- Це я обирала, - спокійно відповіла Дана на слова хлопця.

Весілля проходило в найкращих традиціях київської верхівки суспільства. Щоправда, Софія змогла б насолодитися святом більше, аби не ловила на собі три пари зацікавлених чоловічих очей, не говорячи вже про решту гостей, яких вона не знала. Не будемо заперечувати, погляд Влада вона зустрічала з радістю, погляд Марка переможно ігнорувала, а от Гліб змушував її почуватися невпевнено. З першої зустрічі вона зробила висновок, що ця особистість занадто сильна і контактувати з ним не бажала. І тепер уявіть, як себе почувала Софія, коли протягом години його очі невідривно дивилися на неї.