Розділ 1.

Все почалося того дня, коли злощасний Випадок підкорив моє життя своїй волі. Ніколи не забуду Його владний погляд, ті темні очі, що обрали мене черговою жертвою безжалісного терору. "Чому саме я?", - недоречне питання. Ним задаються тільки ті, хто вважає себе особливим, вважає себе особистістю а не нікчемною частинкою кругообігу життя на маленькій, забутій вищими силами, планеті. Мені відомо що єдиний бог який  править всім всесвітом – Випадок, і якщо не я, то хто-небудь інший зіграв би головну роль у постановці під наглядом Його всевидючого і всезнаючого ока.

            Влаштувати хороше життя у мене вийшло ще в молоді роки. Дама мого серця – розумниця й красуня. Вона не була моєю дружиною, але це не заважало нам жити разом. З роботою теж пощастило – нескладна і добре оплачувана. Мені легше дати руку на відтин аніж порушити четверту умову, тому навіть натякати на спосіб забезпечення себе їжею я не буду. Це ж правило забороняє називати ім’я моєї леді, тому в цій історії вона фігуруватиме під псевдонімом Дороті – вона теж потрапила у дивний, нелогічний світ де правлять самозванці, а простолюд на це зовсім не звертає уваги. Хоча й третя умова забороняє мені представитися, все ж псевдонім, думаю, використати можна, тож відтепер для вас я Тод.

            Останній робочий день останнього місяця весни минав надто довго, тож по його закінченню я швидко вирушив додому, не чекаючи на нове доручення начальства. Зарплату видали готівкою а причину такого рішення не пояснювали. Чесно кажучи не надто й хотілося залишатися там хоч на хвилину довше щоб вислухати жахливі виправдання корпоративних мишей. Дорогою додому я думав тільки про одне: «Дороті зі мною вже чотири роки, і ми вже рік живемо разом. Можливість забезпечувати сім’ю в мене є, можна навіть про майбутню дитину подумати. Придбати хорошу обручку – секундна справа, але організувати чарівну пропозицію – робота не з легких». Якщо десь глибоко в мені й сидить ніжний і чарівний романтик, то він надто лінивий для того щоб щось придумати.

            Безглуздо жити в центрі міста, принаймні ми з Дороті вважали саме так. Тому наш просторий будиночок виріс якомога дальше від того, наповненого гамором, шумом і людьми місця. Залишивши автомобіль у звичному місці я зайшов в дім і зразу ж хотів заглянути до своєї дівчинки, але голод буквально роздирав живіт з середини, тому ноги самі  віднесли мене на кухню. Граціозний букет запахів, улюблені страви на смак зовсім не такі як раніше – апетит з’явився наче нізвідки. Прибравши за собою я сів на диван, що у вітальній кімнаті. Так приємно розслабитися після важкого робочого дня, ще б хорошу книгу і всю важливість реальності можна було б позбавити сенсу. Якщо ви все ж купили цю книгу, то розумієте про що я. Тиша підкралася непомітно і намагалася підкорити моє тіло. Розслаблююча відсутність звуків заворожувала свідомість і тягнула за собою в сон. Біля двадцяти хвилин я просидів не думаючи ні про що і аж потім запідозрив щось недобре: «Де вона?». Як тільки ці слова змогли пробитися в голову, думки самовільно почали безглуздий неконтрольований танок. Знову мої ноги працювали швидше ніж мозок, котрий лише марно намагався зрозуміти що відбувається. Пробігши всі сходи я опинився на другому поверсі і підходячи до дверей спальні сповільнив крок щоб не розбудити сплячу Дороті. Але її там не було. Й хвилини не минуло як моя спина вже плавно спускалася спинкою того самого дивана у вітальній а радісна посмішка означала лише одне: «Який же я дурень».

            В кінці кожного місяця моя дівчинка завжди має цілу купу паперової роботи. Сказати точніше не можу, і не через четверту умову, а просто тому що не знаю. Працює – її вибір. Її вибір – не моя справа. Тільки не подумайте що я не любив її, бо що б не сталося а тільки вона завжди була на першому місці. Просто особисте повинне залишатися особистим.

            Провівши нескладні підрахунки я зміг вичислити, що Дороті повернеться тільки через дві години. Ідея не чекала на спеціальне запрошення: «Поки вона не повернулася можна швидко й без підозри з’їздити по обручку». Ох і щасливим я тоді був! Адже ще зранку в такий хід подій не повірив би. Ніколи не знаєш що на тебе чекає.

            До речі про незнання. Якщо неможливо передбачити що несе з собою наступна секунда, то про який взагалі контроль можна говорити? Звідки взагалі у нас, людей, взялося бажання контролювати те, що за жодних обставин не може цьому піддатися? Не хочу вас розчаровувати, але якщо маніпулювати життям інколи можна, обираючи приблизний напрямок розвитку, то Випадку глибоко начхати на бажання якихось людців! Усвідомити не так вже й складно, правда?

            Салон виглядав непогано, дещо пафосний звісно, та це лише маркетинг. Жодний власник не хотів би прикрашати свої підприємства "золотою" люстрою якби це не манило клієнтів: «Подивіться скільки ви дозволили на собі заробити! Мій бізнес процвітає! Якщо ви можете зайти в таке місце – ви не остання людина на цій планеті!». Стільки речей створює ілюзію важливості! Я теж тоді відчував себе важливим, хоча щось всередині й кричало – не я цінний, а мої гроші. Що ж до працівників – вони молодці. Так гарно вдають привітність і дружелюбність. І дизайнери постаралися на славу. Але тоді я не звертав на це увагу, тільки зараз коли є безліч часу я мислю про все.

            Як я вибрав з безлічі варіантів одне єдине – неважливо. Через обмежені знання в такій галузі мені вдалося лише тикнути пальцем на те що найбільше подобалося. Довелося витратити майже всю суму, але  гроші не були для мене проблемою, і як би соромно не було б це писати, я гордився цим. От вже невіглас! Тільки тепер вже знаю що ті папірці практично нічого не варті, а дорогою є тільки віра в них. Друзі, які надали можливість зараз писати давно це зрозуміли, вони уклали договір з Випадком, а це найдорожчий актив.

            Окрилений щастям я поїхав додому, тіло аж трусило від захоплення і очікування дива. Спішити було нікуди і вільний час дозволив повернути в книжкову лавку – і буде що почитати і дезінформація для майбутньої дружини чудова. Я попросив у продавця що-небудь порадити, але той тільки стиснув плечима у відповідь. Порівняно з ювелірним салоном обслуговування було відповідно гіршим. Але воно й не дивно, люди стали забувати що саме папір допоміг колись зберегти, а потім і вдосконалити інформацію. Відсутність клієнтів заважає навчитися хитрощів спілкування з ними. Внаслідок, я сам обрав невелику розповідь про пригоди якогось моряка (нічого цікавішого не знайшлося) заплатив і продовжив свій шлях.