Глава 22.1. Довший шлях, коротший шлях

Приблизно за п'ятнадцять хвилин та три загибелі Курво — Мордреду чомусь не одразу вдалося вмовити сколопендру, що мене не треба захищати за будь-яку ціну — ми нарешті впевнились, що моя морфа кам'яної шкіри третього рівня працює таким самим чином, як і у Йоріка. Три блоки, після яких йде одне пробиття.

А Йорік, до речі, за час випробовувань встиг відродитися, прокласти ще одну просіку в лісі та величезною кам'яною глибою застигнути позаду Аластора, раз по раз притягаючи тривожні погляди Мордреда у свій бік. Така громадина і мене дещо нервує, та між мною та камнекрабом відстань все ж трохи більше, тож раптом що — вампір постраждав би першим. Якщо не враховувати женця, але свого хазяїна каменюка навряд чи би змогла або захотіла скривдити.

— Тож, які подальші плани? — запитує Аластор після того, як Мордред вдосталь начитався моєї публічної інфи та підказав, куди направити невідомо коли накопичені нерозподілені стати. Знову ж таки — в психіку, звісно.

— Морті прямує до столиці, а я йду працювати, — зітхає вампір.

— Не думав провести зрізом? Так буде значно швидше.

— Треба паті збирати, — супроводивши цю відповідь кислою посмішкою, Мордред задумливо дивиться на лінію обрію. — Ми вдвох не витягнемо. Та й мені дійсно треба йти.

— Тут Нейт поблизу вештається, — голос женця лунає вкрадливо, наче він пропонує дещо… не надто законне. Або щось дуже неприємне. — Може допомогти. Якщо попередньо попросиш у нього вибачення.

У відповідь вампір обдаровує скелета таким поглядом, що у мене мимоволі складається враження, що Мордред от-от вдарить Аластора. Камнекраб за спиною женця знову розкладається на панцир та сегментовані ноги. Одна з цих кінцівок мовчазним попередженням обережно опускається прямо перед вампіром, частково закривши собою Аластора.

— Тобто ти вважаєш, — холодно цідить Мордред, — що називати мене гламурною поганкою — це нормально?

— Я не вважаю нормальним жодне прізвисько, якщо воно використовується без попередньої згоди та зневажає честь та гідність опонента, — лунає шелестлива відповідь. — Але ти відповів йому, використавши системні та конфіденційні дані. А це вже зачіпає реальну особистість, і взагалі є порушенням підписаного тобою договору.

Я ж, так і не осягнувши, в який момент жартівливе товариське спілкування перетворилося на геть незрозумілий мені конфлікт, можу лише переводити погляд між двома гравцями. Схоже, час втрутитись.

— Якщо проблема лише в тому, як я діставатимусь столиці, то просто вкажіть мені напрям, сама якось дійду.

Мордред кидає на мене косий погляд, і при цьому вираз його обличчя якийсь… Дивний. Наче він чимось дуже сильно засмучений, але намагається приховати це кривою саркастичною посмішкою.

— Я з Нейтаном в паті не піду навіть під страхом вайпу. Якщо вже так хочеш допомогти Морті — звертайся до нього сам, з поточними білдами у вас якраз буде ідеальна синергія.

У відповідь лунає терпляче шелестливе зітхання, від якого у мене пробігає холодок від шиї до потилиці. Хоча, може то Курво вирішив вмоститися зручніше під волоссям, хто зна?

— Якщо ж ні, — вже спокійніше продовжує вампір, — я поставлю їй мітки, піде найбезпечнішим маршрутом з усіх можливих. Так, йти далеко, але тільки-но я виконаю поточні завдання — нажену та проведу вже коротшим шляхом.

Мордред замовкає і з викликом дивиться на Аластора. Я ж, геть-чисто проігнорована зі своєю пропозицією відпустити мене, попередньо просто вказавши напрям, взагалі відчуваю себе зайвою в цій безглуздій та неприємній сцені.

— Роби як знаєш, — врешті-решт відповідає жнець. Владно сіпає правою верхньою рукою, і камнекраб прибирає кінцівку. Підгорнувши її під себе разом з іншими, Йорік знову перетворюється на величезну каменюку та повільно котиться геть. Аластор розвертається та статечно слідує за ним — навіть не попрощавшись, що остаточно впевнює мене в серйозності сварки між друзями.

— Мордреде, що це було? — мій шепіт надто сильно нагадує розлючене шипіння.

— Наочна демонстрація того, що навіть цей зарозумілий розумник іноді помиляється, — холодно відповідає вампір. — Ходімо, — киває він в протилежний бік.

— Мене взагалі не тішить, що я — причина вашої сварки, — я продовжую стояти на місці. 

Відчуття неправильності та неприйнятності того, що сталося, продовжує наростати. Щось в цій ситуації не так, але зрозуміти, що саме — поки що не вдається.

— Не ти, а один пихатий обмудень, який вважає, що підписання контракту на безстрокове посмертне існування в цій грі дає йому право зневажати інших.

Те, наскільки отруйно Мордред це промовляє, чомусь наштовхує мене на деякі невтішні думки стосовно нього самого. Але я вважаю за краще залишити їх при собі. Принаймні, до того моменту, поки не розберуся в ситуації до кінця.

— Хай там як, але я все ж піду хоча б подякую Аластору за допомогу, — кидаю в бік вампіра і вирушаю вже третьою просікою, прокладеної Йоріком крізь багатостраждальний ліс.

Зневажливо пирхнувши, Мордред відступає в бік святилища. Я ж переходжу на біг, щоб якомога швидше наздогнати женця та принагідно попросити вибачення за… Те, що сталося. Адже я чомусь відчуваю провину за поведінку вампіра, і це відчуття здається мені… Дуже віддалено знайомим.

Відволікшись на ці думки, я занадто пізно розумію, що просіка різко завертає вбік, а попереду чути звуки бою.