12.3

— Тільки павука прибери, будь ласка, — просить Мордред, щойно я роблю крок в його бік. — Заважатиме.

Прикинувши, що коли я сидітиму на колінах вампіра, пухнаста дупця Курво буде якраз на рівні його обличчя, я видаю єхидний смішок.

— А навіщо? Огляд він тобі не закриватиме.

З цими словами я вмощуюсь на колінах Мордреда, спиною до нього. 

— Таки закриває, — буркоче вампір.

Трохи посувавшись на чужих колінах, повертаю голову і розумію, що таки дійсно — закриває.

— Гаразд… Курво, злізь з мене.

Тваринка пару секунд топчеться на місці, після чого… Спритно переповзає на Мордреда. Зиркнувши назад, я бачу вельми кумедну картину — ошелешене обличчя свого супутника і павука, що гордовито видряпується з плеча вампіра на його маківку і застигає там у вельми грізній позі з піднятою передньою парою ніг.

— Тепер нічого не закриває? — невинно запитую я.

Мордред у відповідь лише закочує очі. Курво тихо скрегоче — доволі погрозливо, як на мене.

Відвертаюсь, сідаю рівно та завмираю в очікуванні подальших дій вампіра. Той, схоже, розуміє, що інших команд павуку я не даватиму, тихо зітхає та притуляється до мене зі спини.

Не знаю, яке враження на мене це мало би справити на думку Мордреда, але я відчуваю лише нетерпіння і бажання поскоріше з цим закінчити. Не те щоб мене бентежив настільки близький контакт, але сидіти на чужих колінах і при цьому не хитатися з боку в бік виявляється не надто просто. Таке хитке положення навряд чи сприятиме точності дій з огляду на те, що вампір робитиме моїми руками буквально навпомацки.

— Що ж, — оксамитовий голос вампіра лоскоче мені вухо настільки сильно, що мимоволі хочеться почухатись. — Очі вгору й ліворуч і… 

Я помічаю праворуч витягнуту руку Мордреда.

— …дай руку, — додає він.

— На.

Недбало кладу свої долоні на його і виконую вказаний рух очима. Огляд знову застилає несамовитий танок безлічі пікселів, і частина яких вгорі праворуч все така ж безнадійно сіра.

Не те щоб я сподівалась на щось інше, але все одно… Сумно.

Вампір же тим часом намагається перехопити мою руку зручніше. Принаймні, це незрозуміле борсання я можу охарактеризувати приблизно таким чином. Та вже десь за півхвилини своїх дивних маніпуляцій Мордред таки не витримує:

— Та витягни ж ти вказівні пальці вже, — напівроздратовано-напівглузливо вимагає він.

— Міг би одразу сказати, що тобі потрібні саме вони, — знизую плечима та згинаю всі пальці, окрім вказівних. — Так?

Вампір нічого не відповідає — нарешті зручніше перехоплює руку, трохи відлипає від моєї спини, і за кілька секунд його голос вже лунає мені кудись в потилицю.

— Інтерфейс відкрила? — запитує він.

— Так.

Мордред рухає моєю рукою вперед і тицяє пальцем у якесь скупчення пікселів, яке за своїм виглядом нічим не відрізняється від таких самих хмарок ліворуч чи праворуч. Мерехтіння перемішує свій візерунок, і тепер за своїми обрисами віддалено нагадує довгий такий стовпчик. Мабуть, це і є мої стати.

— Тепер треба подумати, — промовляє мені в потилицю Мордред. — У тебе зараз п'ятий рівень. Це значить, що нерозподілених ти маєш чотири очки. Одне стартове ти отримуєш одразу і воно розподіляється відповідно класу, але кожен наступний рівень дає тобі одне вільне очко, і куди його вкласти — вже вирішуєш сама.

І коли встигла? Мабуть, тривале та натхненне знищення павуків все ж далося взнаки.

Мордред витягає вперед ще й ліву руку — лише власну і швидко гортає щось для мене невидиме. 

— На п'ятому рівні з'являється можливість взяти в актив другу абілку та приручити пета. Власне, друге ти вже зробила, а от з першим питаннячко…

— Стосовно того, які у мене абілки?

— І це теж, але є така підозра, що для тебе це — морфи. Тобто, якщо до п'ятого рівня у тебе була лише одна, то зараз ти здатна мати одночасно дві морфи. Але є питаннячко…

— Яке?

— Знати б, які стати тобі для цього треба мати... Загалом, твій класовий стат тонко натякає на те, куди треба вкладати очки, але… Не знаю, треба перевіряти.

— А неправильно розподілені стати можна буде потім якось скинути?

— Так, — відповідь Мордреда лунає розсіяно. Він продовжує гортати невидимі для мене сторінки інтерфейсу. — Що ж, в загальнодоступній довідці немає жодного слова про мортіфага. Якщо це новий клас — не дивно загалом, але тоді все стає значно складніше.

— В якому сенсі?

— Є така підозра, що ти — один з перших чи навіть єдиний наразі тестувальник класу, — похмуро промовляє вампір і чи то мені здається, чи то на мить притискається лобом до моєї потилиці. Але це відчуття швидко минає, коли Мордред продовжує говорити: — І з огляду на твою неспроможність взаємодіяти з інтерфейсом — це ускладнює ситуацію.

— Все доведеться робити наосліп та дослідним шляхом?

— Так. Бо кожен тестувальник зазвичай отримує системний файл з посадовою інструкцією та всією інформацією, яка необхідна для роботи — дані про клас, поточні завдання тощо.

— І через битий інтерфейс я не маю до нього доступу. А якщо й відкрию його, то не зможу прочитати…

Якщо мені й до цього здавалося, що все погано, то зараз я остаточно розумію — наскільки.

— Саме так, — зітхає вампір. — Схоже, якщо техпідтримка не зможе допомогти, доведеться тобі стати перед ясні очі Лорда Оберона. Можливо, він знає, хто ти і як взагалі потрапила в таку халепу.

— А обов'язково чекати на відповідь техпідтримки?

— Так. Техпідтримка має визнати власне безсилля та спрямувати запит до нього. Без цього запиту він тебе не прийме.

— І тут бюрократія…

— Як в житті, — хмикає Мордред. — Але повернемося до статів…

— А які вони тут взагалі є?

Попри те, що від мерехтіння пікселів у мене вже потроху починають боліти очі, треба все-таки дізнатись, на що я погоджуюсь.

— Статів небагато — лише чотири…

Вампір веде мою руку до верхньої частини ймовірного переліку і вказує на верхню мерехтливу хмарку.