Глава 10.2

Від несподіванки я відкриваю рота і, не підібравши гідної відповіді, закриваю його. І лише за кілька секунд нарешті відповідаю:

— Так вийшло.

— Схоже, у вас було веселе знайомство. 

— О, так… — мимоволі закочую очі, через що мало не перечіплююсь через гілку, що дуже вчасно трапляється мені під ноги.

— Розповісти, що вміють пети?

Вкрадливе запитання вампіра викликає у мене хвилю мурашок десь на рівні загривка. Або це павук… Курво лоскотно ворухнув лапкою, може бути й таке.

— Тобто, вони тут не тільки для краси? — пирхаю я. І додаю, тицьнувши пальцем кудись в бік павука, що вирішив переповзти на інше плече. — Хоча важко назвати гарним оце… пухнасте чудовисько.

— Загалом я сам не надто багато знаю, поки що не стикався з цим в роботі. Ця можливість з'явилася відносно недавно, і правила будь-якої миті можуть змінитися без попередження…

— Вельми обнадійливо.

Мордред у відповідь поводить рукою.

— …але наразі всі пети діляться на три типи — бойові, захисні та вантажні. Деякі можуть поєднувати в собі два чи навіть три класи, але їх складно підкорити.

Уявити свого павука будь-чим із них я можу лише задіявши всю силу своєї фантазії. Хоча, мабуть, Курво все ж бойовий — бо може підкрастися та вчепитися у п'ятку, так.

— Розподілення насправді вельми умовне, адже пет при правильному навчанні та прокачці здатен виконувати будь-які команди. Різниця полягає в результаті, — вампір на кілька секунд повертає обличчя до мене, після чого знову поводить рукою. — У тебе, наприклад, бойовий пет початкового, першого рівня.

— А скільки всього цих рівнів? — я не утримуюсь від запитання.

— Поки що п'ять. І на останньому рівні це пухнасте неподобство буде розміром… десь зі слона, і ти зможеш їздити на ньому верхи.

За тоном Мордреда не зрозуміло, говорить він серйозно або жартує. Хоча картина, намальована мені уявою, виглядає вельми цікавою.

— І як його… прокачувати? 

— Виконанням відповідних його типу завдань.

— Тобто, змушувати його битися? — я не приховую свого сумніву.

— Так. 

— Це буде… довго.

— Бажано — проти інших петів. Але згодяться й моби.

— Не повіриш, але це мені щось нагадує — та не можу згадати, що саме.

Мордред видає смішок.

— О так, у нашого деміурга було вельми очевидне джерело натхнення. Та гравцям наче подобається. 

Вампір знову поводить рукою та смикає пальцями.

— Загалом, на початковому рівні пет здатен без супротиву виконати три команди — атакуй, захищай, неси. Промовляєш кличку, кажеш одну з них і при цьому дивишся на об'єкт, з яким пет має взаємодіяти.

Останню фразу Мордред промовляє з ледве стримуваною глузливою посмішкою. Я ж розумію всю чарівність прізвиська своєї тваринки.

— А кличку можна якось змінити? — запитую, ледве придушивши нервовий смішок.

— Поки що — ні, — у відповіді вампіра чути відверте глузування. — Тому обирати її треба зважено.

Ти ж диви, він ще й зловтішається!

— Курво, атакуй! — наказую я і дивлюсь на Мордреда.

З грізним стрекотом павучок зістрибує з мого плеча в очевидному намірі перебратися на вампіра, але… Спалахує темним полум'ям прямо в повітрі, так і не встигнувши торкнутися Мордреда. І осипається на землю сіруватим попелом.

— О… Пасивка спрацювала, добре, — під моїм розлюченим поглядом вампір витягає руку вперед і швиденько перебирає пальцями. — Треба доповісти.

Цікаво, а проти мене ця пасивка спрацює, якщо я зараз...

— Не злись, він відродиться за півтори хвилини, і респом стане твоє поточне місцезнаходження, — відсторонено додає Мордред.

— Ти ж казав, що не надто багато знаєш про петів, — зваживши всі можливі наслідки, я вирішую навернути розмову на конструктивніший шлях.

— Я скористався довідкою.

Дійсно, а я вже й призабула, що нормальним гравцям доступне це благо цивілізації. Глухе роздратування спалахує в мені з новою силою, але цього разу здолати його вдається швидше — простим нагадуванням, що ніхто нічого мені не зобов'язаний, а терпіння Мордреда явно не нескінченне.

— Вибач, що натравила на тебе павука, — примирливо промовляю я.

Вампір скоса кидає на мене погляд.

— Та нічого, — відповідь супроводжується саркастичною усмішкою, — завдати вагомої шкоди він все одно не зміг би, а так ще й перевірив дію пасивної дисципліни. Все на користь.

— А що там ще пишуть про петів? — вирішую розпитати далі, доки є можливість.

Відповісти Мордред не встигає — в нашу розмову вклинюється Курво, оголосивши про свою появу на моєму плечі різким стрекотом.

— Це ти так кожен раз збираєшся волати? — тицяю павука в бік, на що у відповідь отримую легкий укус за палець.

Чому легкий? Бо хмара червоних пікселів цього разу вирішила не закривати мені огляд.

— Мабуть, це якось можна буде налаштувати надалі, адже дохнути він буде часто.

— Та навіть якщо й не можна — звикну, мабуть, — філософськи відгукуюсь я, перейшовши до лагідного почісування м'якого хутра на черевці. 

— А от я — не впевнений, —  з сумнівом тягне вампір.

Кого саме це стосується — вирішую не перепитувати. 

— Щодо довідки… В розділі про петів більше нічого цікавого не бачу, — тим часом продовжує мій супутник. — Втім, може з'явитися пізніше — тут кожен день якісь правки.

Мені залишається тільки повірити йому на слово. Скосивши очі на павука на своєму плечі, я вирішую дати наступну команду.

— Курво, захищай мене, — і про всяк випадок опускаю погляд на свою скелетовану грудну клітину.

Переступивши з ноги на ногу, павук напружується, піднімає передню пару лапок і, грізно застрекотівши, відштовхується від мого плеча та перестрибує на гілку найближчого дерева.

Десяток секунд напруженого шурхотіння листям призводить до того, що з гілки на землю падає павук. А ще за кілька секунд спритним стрибком Курво повертається на моє плече.