Глава 4. Суцільні несподіванки

— І що тепер робити? — на диво, мені вдається зберегти зовнішній спокій, попри — поки що слабку — внутрішню паніку. 

— Можна дистанційно звернутися до техпідтримки, але… — Мордред кидає задумливий погляд в мій бік, — у твоєму випадку це неможливо. 

— Чому?

— Запит має бути текстовим та містити детальний опис наявної проблеми та обставин її виникнення, — промовляє вампір, явно цитуючи когось вельми пихатого та занудного. Після чого додає вже нормальним тоном: — І розглядатимуть його, в кращому разі, кілька ігрових діб. Альфа-тест та обмежена кількість спеціалістів, сама розумієш.

— Альфа-тест? — луною відгукуюсь я, перетворивши словосполучення на запитання. — Тобто…

— Так, все що може зламатися чи працювати не так, як слід — саме це й робитиме. Завдання тестерів та допущених до альфи гравців — виявляти баги та доповідати про них.

Мій співбесідник зітхає та кінчиками пальців потирає лоба. Його жест здається мені знайомим, але чому — гадки не маю. 

— А ти можеш повідомити про мою проблему? — обережно запитую я, щиро сподіваючись на ствердну відповідь.

— Доповісти я зможу, звісно, але користі з цього не буде. Ти маєш зробити це особисто. У тебе якісь… дивні показники, що напевно пов'язано з твоєю проблемою. А це означає, що знадобиться дозвіл на доступ до твого тіла для перевірки та налаштування чіпа та бозна-скільки чого ще.

Вампір розводить руками, демонструючи неспроможність мені допомогти. Та не встигаю я відкрити рота, щоб знову поставити сакраментальне запитання стосовно подальших дій, як Мордред вже дає на нього відповідь:

— Тож, мені вбачається єдиний вихід — дотупцяти ніжками до найближчого поселення і вже там діставати місцевого спеца техпідтримки, наголошуючи на терміновості свого запиту.

— А що, і так можна?

— Звісно, — вампір обдаровує мене широкою та суцільно ікластою усмішкою. — Регулярно так роблю — попри те, що мої запити й без того вважаються…

Мордред несподівано замовкає, різко відводить очі вбік і трохи схиляє голову до плеча наче до чогось прислухається. Минає десь півхвилини, перш ніж він нащось киває та знову переводить погляд на мене.

— Хм… Про що я говорив?..

— Про запити.

— Так, у мене пріорітетні дистанційні запити, але я такий не один, тому з них теж формується черга. Та й не можна взяти — і не скористатися привілеєм особисто помозолити очі техпідтримці.

Ці слова вампір знову супроводжує усмішкою, але цього разу вона виглядає вельми зловтішно. 

— І де тут найближче поселення? — моя паніка вгамовується, до ладу й не розпочавшись, а на її місце приходить нетерплячість і бажання діяти. 

— За ніч дістанемось, думаю. Я тебе проведу.

— О… Дякую.

Це все, що я можу сказати — надто здивована тим, що навіть просити не довелося. У відповідь Мордред лише знизує плечима та проходить повз мене, вочевидь, вирішивши вирушити прямо зараз.

— А то раптом знову почнеш ходити колами, — уїдливо кидає він через плече, коли я підхоплююсь та йду слідом за ним.

— Тобто, весь цей час ти дійсно за мною спостерігав?!

Почувши єхидний — та при цьому все ще на диво оксамитовий — сміх, я ловлю себе на думці, що було б цікаво дізнатися — чи здатні мої нігті прорізати шкіряний жилет на спині вампіра. Не надто обачливо, з огляду на його бажання мені допомогти, але ж так спокусливо…

— Насправді не весь, — схоже, цей вуайєрист таки запідозрив небезпечну для нього цікавість. — Ти проходила повз мене тричі, тож я вирішив подивитись, що саме ти робиш у цій локації. Бо вона… Не для новачків, скажімо так. Пішов за тобою і побачив, що галявинка вирішила тебе зжерти. От і…

Хто ж тоді за мною спостерігав решту разів?.. Цікаве запитання, але вголос я кажу:

— Дивно, і як тебе не помітила?

— В тому й сенс. Якби ти мене помітила — був би привід доповісти про баг.

Гадки не маю, про що він, та зараз мені значно цікавіше інше.

— До речі, а чим ти тут займаєшся? — порівнявшись, я радісно користуюся можливістю принагідно дізнатися більше про свого добровільно-примусового помічника та водночас — ікласту довідку на ніжках.

— Я — тестувальник класу вампір. І, за сумісництвом, хлопчик на побігеньках у вельмишановного обмудня з нікнеймом Лорд Оберон. Так, він вимагає саме такого звернення.

Схоже, обличчя знову викриває ступінь мого розуміння цього пояснення. Мордред зітхає і терпляче пояснює:

— Я перевіряю, чи належним чином працюють дисципліни класу за тих чи інших умов, комбінацій та проти різних супротивників. Якщо узагальнено.

— Це якраз зрозуміло, — не без уїдливості зауважую я. — Що означає — хлопчик на побігеньках, і хто такий цей… Лорд?

— Лорд Оберон. Якщо тобі не пощастить з ним зустрітися, раджу не забувати про правильне звертання, інакше… — вампір кривиться та зневажливо поводить рукою. — Він, можна сказати, місцевий деміург. Відповідає за створення та балансування мобів, умови локацій та безліч інших налаштувань світу. 

— Ого…

— Ага, — уїдливо відгукується Мордред. — І час від часу він відволікає мене та інших тестерів від наявних завдань лише для того, щоб якомога ближче познайомити нас з черговим своїм творінням і отримати підтвердження того, який же він… вигадливий молодець.

— Отже, творча людина, — підсумовую я, подумки відмітивши для себе, що від такого творця, за можливості, дійсно краще триматися якомога далі. Просто про всяк випадок.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки…

З огляду на невтішне зітхання вампіра, уявляти це мені якось і не хочеться.

— Вірю на слово, — вирішивши знову змінити тему, переходжу до цікавішого запитання: — Отже, ми зараз йдемо до поселення і?..

— Шукаємо непись техпідтримки, залишаємо запит і чекаємо, доки його передадуть живому спеціалісту.

— Звучить не надто складно, — задумливо промовляю я. Навіть якось ніяково стає просто так витрачати час дорогоцінного співробітника адміністрації. — Може, просто проведеш мене до поселення, а далі я сама якось?..