28.2

— До речі, про причину… — якщо вже адміністратор відповів на одне запитання, то раптом відповість і на друге. — Чи можуть ці проблеми виникнути через те, що я вже… — затинаюсь, вимовити це слово вголос виявляється несподівано важко, — мертва? Я маю на увазі… В реальності.

Краєм ока помічаю, як сіпається Мордред. Якось… нервово. Я що, підняла якусь заборонену тему? Втім, навряд, адже Лорд-бозна-хто лише трохи підіймає одну брову.

— Я зрозумів, що ви маєте на увазі, — рівно промовляє він. — Незручності, схожі на ваші, виникають з багатьох причин насправді. І смерть — лише одна з них. Тому й важливо з'ясувати, що саме вплинуло на ваш стан всередині гри, перш ніж обирати спосіб розв'язання цієї проблеми.

Що ж, логічно. Втім, від надії на те, що я не мертва — легше не стає. Особливо — після того, як мене накриває одним не надто приємним усвідомленням… Якщо я насправді жива, то де весь цей час знаходжуся? В якому стані? І чи довго ще протягну, адже ця гра — з повним зануренням, що означає дуже, дуже глибокий сон тіла в реальності. Тому й існує обмеження на час безперервного перебування у грі, адже його плин тут і там — не збігається.

А ще цікаво — звідки я про це знаю?.. 

— Як я вже казав, я не можу вплинути на з'ясування причини вашого стану, — тим часом додає Лорд-як-там-його-звати. — Але полегшити ваш стан всередині гри — цілком здатен.

Вперше за всю розмову він ледь помітно усміхається. Втім, ця швидкоплинна усмішка виглядає настільки пихато та самовдоволено, що краще б він продовжував зберігати непроникний вираз обличчя — це виглядає хоча б не так огидно. 

— Як ви поставитесь до зменшення больових відчуттів до… — ельф перебирає пальцями, ніби гортаючи невидиме меню, — десяти відсотків?

Я не встигаю відповісти, як адміністратор додає:

— Я міг би прибрати чутливість взагалі, але це наклало би надто значний відбиток на ігровий процес, хоча і було би цікавим з боку вивчення поведінки гравця, якому немає чого боятися в межах створеного світу…

— Я згодна на десять відсотків, — швидко відповідаю, скориставшись паузою перед новим потоком роздумів вголос. — Дякую.

Хоча значно вдячнішою я була б, якби він таки мене звідси якось витягнув. Та нічого не вдіяти — доведеться вдовольнятися хоча б тим, що помирати тепер буде не настільки боляче. І поки адміністратор опускає очі та гортає невидимий повзунок, я набираюсь сміливості та додаю:

— А можна ще якось приховати написи, щоб не мерехтіли перед очима?

Як мед — та й ложкою, еге ж.

— Що ви маєте на увазі?

Судячи з інтонації, моє прохання неабияк здивувало Лорда-як-там-його. Та що там інтонація — він аж обидві брови підняв, через що його обличчя набуло напрочуд дурнуватого виразу. Схоже, я — справжня майстриня з видобутку з нього емоцій, хоч і не можу сказати, що це мене дуже тішить.

— Я маю на увазі сповіщення отримані ушкодження, написи над гравцями тощо, — недбало знизую плечима. — Мені від них все одно здебільшого — жодної користі, суцільні пікселі. А коли вони спливають перед очима у найневідповідніший момент, це добряче так заважає,— схаменувшись, поспіхом вирішую уточнити: — Тільки меню персонажа та взаємодії з предметами не прибирайте, будь ласка, там я хоча би навмання можу тицьнути. А, і ще — сповіщення про голосові повідомлення хотілося б залишити, так.

В кімнаті повисає тиша, яка здається мені чи то загрозливою, чи то бентежною. Скоса зиркнувши на Мордреда, бачу, що той виглядає здивованим не менше за адміністратора. Схоже, не варто було мені відкривати рота. Мабуть, слід все ж сказати, що я пожартувала чи ще щось — все-таки це напевно складно в реалізації, а змінювати код суто через мої забаганки ніхто не буде. Втім, дати задній хід я не встигаю.

— Хм… Гаразд, якщо ви впевнені, що так для вас буде краще… — з сумнівом тягне ельф і… 

Якось дивно зиркає на Мордреда. Краєм ока помічаю, як вампір знизує плечима. Схоже, знову якийсь безмовний діалог, в подробиці якого мене можна не посвячувати. Ох вже ці корпоративні таємниці чи що у них там таке. Але свою думку я залишаю при собі — адміністратор якраз зосереджується на тому, що починає швидко перебирати пальцями, час від часу кидаючи погляд в мій бік. І те, що я бачу в його очах, в тому, як він на мить примружується — мені зовсім не подобається.

Адже я помічаю на його обличчі тінь цікавості. Мабуть, приблизно так дивився би божевільний вчений на новий об'єкт для дослідження. І від усвідомлення цього по спині пробігає неприємний холодок.

— Отже, я приховав всі сповіщення, за виключенням тих, що стосуються голосової пошти, — напрочуд незворушно повідомляє ельф, дивлячись мені прямо в очі. — Також залишаються меню взаємодії з об'єктами та сторінка персонажа. Все правильно?

— Так, — ніяково усміхаюсь у відповідь, знову встигнувши пожалкувати, що взагалі попросила про це. — Дякую.

— Коли у мене з'явиться нова інформація щодо вашої ситуації, я передам її через Мордреда. Приємної гри, пані, — промовляє він і одразу втрачає до мене інтерес, схоже, знову занурившись в надра невидимого мені інтерфейсу.

Хто б сумнівався, що особисто адміністратор ні про що мене не сповіщатиме. Втім, я цьому скоріше радію, ніж ні — на відміну від вампіра. Він дивиться на Лорда-коли-ж-я-нарешті-запам'ятаю-цей-нік з якимось дивним виразом на обличчі. Ніби тут і зараз хоче послати вельми поважного начальника під три чорти. І я його чудово розумію: допомігши бідосі-мені за власним бажанням, тепер він має офіційно схвалений головний біль та обов'язки посильного. 

Втім, Мордред демонструє диво самовладання і стримується — мовчки розвертається на місці та стрімко прямує до сходів, що ведуть вниз. Обережно зиркнувши на ельфа і виявивши, що той все так само зайнятий своїми справами, я тихенько прямую слідом за вампіром.

Дорогою до сходів шелест аркушів під ногами чомусь здається мені нестерпно гучним.