27.2

Вампір першим ступає на нижню сходинку. Мою увагу привертає те, як тонка дошка помітно прогинається під його вагою. Втім, витримує, і залишається тільки сподіватись, що всі наступні сходинки виявляться настільки ж міцними. Коли Мордред піднімається трохи вище, я зціплюю зуби та вирушаю слідом.

Так починається наше мовчазне сходження до самої верхівки вежі. Втім, десь на півдорозі вампір не витримує першим.

— Скажи, за цей час, що ти прямувала до столиці… — зиркає на мене він через плече. — Жодних змін так і не відбулося?

— Ти про інтерфейс? — відсторонено відгукуюсь я, надто зосереджена на тому, щоб триматися якомога ближче до стіни та зайвий раз не дивитися вниз. 

Звісно, перил у цих сходів немає. А навіщо вони? Гравець же має страждати на кожному кроці! З огляду на те, що мені вже довелося побачити, це можна взагалі назвати девізом всієї цієї гри. Тож я навіть не сумніваюсь в тому, що під самою верхівкою вежі я вже просто притискатимусь спиною до кам'яної кладки та просуватимусь боком, суто про всяк випадок. І чхати мені на те, що буде боляче чи що там ще мені обіцяла Адель у випадку, якщо я торкнуся стіни вежі.

— Так.

— Жодних змін, — мимоволі зітхаю, і цей скреготливий звук моторошною луною відбивається від сяйливих каменів навколо нас. — Все ті ж пікселі… Одна радість — Аластор перед бійкою біля зрізу допоміг мені трохи знизити больові відчуття. Тож тепер має бути трохи легше.

— Трохи? — запитання вампіра лунає якось… стривожено.

— Так, зі ста відсотків — до сімдесяти. Принаймні, так це оцінив Аластор. Нижче не дозволила система, а оцінити свої відчуття у мене поки що не було можливості. Принаймні, вдумливо, — трохи подумавши, додаю: — Хоча укуси дрібноти біля зрізу дійсно відчувалися… не такими болючими.

— Мда… Халепа.

Точніше й не скажеш. Якщо вже його, тестувальника, загнала в глухий кут ця ситуація, то що з мене взяти? Мордред тим часом хитає головою з боку в бік. Розгублено, наскільки я можу судити. Звісно, варто враховувати, що обличчя його я зараз не бачу, адже найкращий огляд мені відкривається хіба що на його обтягнуту чорними шкіряними штанами вампірячу п'яту точку опори…

Хм.

— О, я тільки помітила, ти теж вирішив перевдягнутися? — зі скреготливим смішком вирішую викрити свій рівень спостережливості. Краще пізно, ніж ніколи. Тим паче, що таке вбрання обов'язково слід вшанувати компліментом.

Мученицьке зітхання у відповідь лунає вельми чуттєво — у мене аж отрутозбірники напружуються, а в роті різко прибуває отруйної слини. Але плюватися в такому місці мені все ж здається недоречним, тому я стримуюсь. 

— Між іншим, це суто для перевірки, чи справді цей комплект дає не лише базовий плюс до статів, а й посилює дію тіньових дисциплін, — уїдливо додає Мордред. І вже спокійніше додає: — Робота така, що вдієш.

Мабуть, краще вдати, що повірила цьому виправданню. Ну захотілося людині похизуватись рельєфними сідницями в обтислих шкіряних штанах… Хто я така, щоб це засуджувати?

— Хай там як, тобі личить, — знизую плечима, хоч вампір напевно цього не бачить. Можливо, він у відповідь навіть вдасть, що сприйняв це за комплімент.

— Та ну тебе… В цьому я точно схожий на втілення еротичних снів юних поціновувачок… всякого, — цілком очікувано огризається Мордред. — Хоча, до мене дійшли чутки, що нові лахи для інших класів ще веселіші. Дизайнери у нас подекуди ще ті… жартівники.

Знову видаю скреготливий смішок, згадавши, що було запропоновано Адель в крамниці. Вампір зиркає на мене через плече.

— Не знаю, чи для всіх класів воно таке, — вирішую пояснити свою реакцію. — Але одяг для банші й справді виглядав прямою поставкою з крамниці для дорослих розваг.

Тепер вже оксамитовий сміх вампіра луною відбивається від стін вежі. Щоправда, лунає він якось… зловтішно. Я ж тим часом намагаюсь прикинути, що б таке веселе ці дизайнери могли запропонувати тому ж класу женців. Живим — то зрозуміло. Нежиті, що виглядає майже живою — теж. А от придумати щось грайливе для класу женців моя фантазія не здатна. І якщо дизайнери таки спромоглися видати кілька комплектів і для скелетів, то цікаво було би подивитися на Аластора в подібній обновці. Адже чомусь мені здається, що якраз йому на зовнішній вигляд взагалі було би начхати, головне — гарні стати.

А якими б чудовими топ-моделями стали женці-вартові столиці… Кращої реклами для новинок поточного модного сезону годі й шукати.

— Тоді зрозуміло, чому Адель так нічого й не придбала. А прикро, я б залюбки подивився.

Я не знаю, що на це відповісти. З огляду на грайливий тон Мордреда, у мене складається стійке враження, що він очікує від мене обурення, якихось ревнощів чи ще чогось на кшталт. Хоча, здавалося б, з чого раптом?

Тим паче, що єдине, що мені спадає на думку — погодитись з ним. За нагоди я би теж подивилася, наприклад, на ті дві вузькі та довгі смужки темної тканини з тонким поясом-ланцюжком. І подумки пораділа б, що мені вони не загрожують — через інший клас, замалий рівень і просто розуміння непрактичності такого вбрання.

От тільки є така підозра, що ці слова — явно не те, чого від мене очікує вампір. Та й не цікаво мені це загалом, якщо вже бути зовсім відвертою. Тому вирішую не брехати — взагалі нічого не відповідаю. Хай додумує відповідь сам.

Решту шляху нагору ми долаємо мовчки.