Смерть – про неї говорять як про дівчину, яка дуже красива, але її ніхто не бачив. Усі знають, де вона пройшла, її парфуми в очах тих, хто її побачив – вони охололи від її погляду, а вона усміхалася і курила свої дорогі сигарети. Але дівчина померла й стала легендою для письменників і меланхолійних дітей з намертво розбитими серцями.
Або ж це чоловік, який був щасливий і занадто довго хотів жити і став слугою екзистенції. Він ходить у фракові, несе свою тростину і довго п'є чай із самогубцями.
Або цей втонулий хлопчик – через почуття до свого серця дивиться в очі закоханим і у них течуть сльози, а він шукає ту, якої не знав, але чув.
Або це навіть не свідомість, це – чиста душа до факту народження, яка шукає землю.