1 Розділ

— Уст, довго мені ще тут паритись? – вже мабуть в соте питав Тимур, стоячи за прилавком, поки брат рекламував товар черговим клієнтам.

— Ти можеш виглядати не таким похмурим, всіх клієнтів нам розлякаєш, хоч посміхайся чи що? – промовив Уст, так щоб його почув лише брат.

— Нічого не можу з собою вдіяти, мені нудно, я хочу на вечірку, вона вже мабуть розпочалась, – продовжував скаржитись Тимур, поклавши голову на прилавок.

— Не переживай, через пів години робочий день закінчується, а вечірка нікуди не дінеться, ці ваші гуляння тривають аж до рану, ще встигнеш, – відповів Уст, попутно поправляючи товар на полицях, – а де це Кімбер?

— Ти злий, – промовив Тимур, не піднімаючи голови з прилавка, і помовчавши хвилину вказав рукою на пляж, – ти ж сам відправив її роздавати флаєри, з рекламою нашого магазину. Ти навіть мою наречену змусив працювати, ти просто деспот.

— Не починай, те що Кімбер твоя наречена, ще не означає що вона буде жити в нас безплатно, – Уст підійшов до брата, пронизуючи його незадоволеним поглядом, схрестивши руки на грудях, – окрім того вона набагато відповідальніша за тебе, сама зголосилась працювати в магазині, і ніколи не скаржиться, от ти не заслуговуєш таку дівчину.

— Я знаю, вона в мене крута, – погодився, посміхнувшись Тимур.

З вулиці почувся якийсь шум, крики. Вийшовши на гамір що зчинився, брати побачили натовп, що оточив когось. Підійшовши ближче вони виявили що це Кімбер втратила свідомість, і лежала на піску. Хтось викликав швидку і дівчину забрали в лікарню, Тимур поїхав з нею.

Устим не міг залишити магазин, тож провідав Кімбер пізніше, заледве встиг до закриття лікарні. Брат не відходив від дівчини, що так і не прийшла до тями, і картав себе. Виявилось Кімбер не перегрілась на сонці, як всі подумали, в неї було передозування. Вона підсіла на наркотики кілька місяців тому, але до цього дня завжди знала міру, і вживала, як сама казала, тільки щоб розслабитись.

— Лікар сказав що її заледве встигли врятувати, – промовив Тимур, навіть не дивлячись на брата, тримаючи руку нареченої. – Це моя вина, я ж бачив, що останнім часом вона почала вживати частіше. Я мав зупинити її. Я мав щось зробити.

Устим спробував підбадьорити брата, та той здається навіть не слухав, сказав лише що Кімбер зараз в комі, та за словами лікаря її життю вже нічого не загрожує. Тимур залишився на ніч в лікарні, а Устим вирішив прогулятись.

Парубок картав себе не менше ніж брат, він теж бачив як Кімбер приймає наркотики, але нічого не зробив. Всі ж приймають, що в цьому такого, не станеться нічого поганого, думав він, хоч це і не подобалось йому. Та якби він втрутився, якби спробував заборонити, допоміг позбутись залежності ще на самому початку, все було б інакше. Устим навіть не помітив як прийшов на пірс, він хотів побути на самоті, далеко від шуму і галасу, які переповнювали пляж і рідну вулицю.

Озирнувшись на пляж парубок побачив людей що безтурботно відпочивали насолоджуючись життям. Побачив як до парубка з дредами підійшла група підлітків, і той навіть не ховаючись продав їм наркотики. Устим безсило стис кулаки і відвернувшись стрибнув у воду, що миттєво поглинула його.

Устим сидів на краю коралового рифу. Тут, під водою він почувався як в своїй стихії, це заспокоювало його, розслабляло, прочищало голову від важких думок. Кілька місяців тому його викрали, продали якомусь божевільному вченому. Уст пережив експерименти, що з ним проводили, йому пощастило більше ніж іншим, він зміг втекти, та наслідком експериментів стали надприродні здібності, одна з яких здатність дихати під водою. Цією силою Уст користувався найчастіше, на морському дні він міг привести думки в порядок.

Та сьогодні навіть це не допомогло забути те що сталося. Задумавшись парубок не помітив велику білу акулу, що підпливла ззаду, і роззявила пащу, готуючись відкусити його голову. З хвилину акула зависала у воді, з роззявленою пащею, а тоді зімкнула щелепи, перепливши перед лицем Устима.

— Так зовсім не цікаво, ти мав злякатися, а не ігнорувати мене! – заявила акула людським голосом.

— Пробач Морісе, та мені зараз не до тебе, – Відмахнувся від акули Уст, і з силою вдарив кулаком скелю, відбивши від неї чималий шматок.

— Ти чого, – здивувався Моріс, провівши поглядом шматок скелі, що опускався на дно, – відколи ми втекли з лабораторії я ще не бачив тебе таким.

— В Кімбер був передоз, її заледве врятували, – втомлено видихнувши хмарку бульбашок, відповів Уст. – Я бачив як наркотики продають на пляжі, та їх можна купити на кожному кроці, і всіх все влаштовує. В лікарні я бачив ще кількох людей з передозом, і чув від медсестер що цього тижня загинуло декілька підлітків від наркотиків. Але ніхто нічого не робить, і це мене найбільше бісить.

— Але чому? – запитав Моріс, повернувши голову набік.

— Що чому? – не зрозумів Уст.

— Чому це тебе так турбує, наскільки я пам’ятаю ти ніколи не цікавився життям інших, хотів просто спокійно жити не привертаючи до себе уваги.

— Так хотів, а ти б не захотів, після того що з нами зробили?

— Я нічого не пам’ятаю про своє минуле, окрім того що був людиною. Перший мій свідомий спогад про те як я прокинувся в акваріумі, в великій лабораторії, заповненій акваріумами з іншими піддослідними, серед яких був і ти. – Відповів Моріс, пристроївшись з правого боку від Уста. – Тож я не знаю яке воно звичайне спокійне життя, тепер я біла акула, що наводить жах на усіх окрім тебе.