Лист від нікого

Наближалась північ. Лія сиділа за столом у своєму кабінеті й читала неймовірно довгу та нудну оповідь свого старпома про звіти награбованого за минулий місяць, а її мозок, здається, не сприймав ні слова. Простягнула руку до чашки з холодним чаєм і зробила ковток. За вікном було чути шум Бенгальського моря, яке останнім часом було дуже неспокійне. Шторм лютував уже кілька тижнів і не дозволяв "Морському Дияволу" виплисти назустріч новим пригодам. Лія втомлено відкинулась у кріслі та потерла очі - краще дочитати оповідь завтра.
    Вона підвелась. На душі в неї вже кілька днів висів тягар, якого вона хотіла якнайшвидше позбутись. Їй здавалось, ніби на груди тисне камінь, все дужче і дужче, не даючи змоги вдихнути на повні легені. Підійшовши до вікна, Лія побачила в шибці своє сумне вродливе обличчя і відвернулась. Обвела поглядом кімнату. Це було гарне приміщення з великим столом із червоного дерева, портретами колишніх капітанів корабля, книжковими полицями на стіні, а ще з довгим шкіряним диваном. На кораблі було темно, вся команда, крім старпома, спала. Лія відкинула своє довге русяве волосся з плечей і важко зітхнула, однак лягати не поспішала - чекала гостя. 
    Вона підійшла до стола, відкрила шухляду і склала туди всі папери. Тоді взяла з полиці книгу та відкрила її, щоб вийняти листа, запечатаного в конверт. Саме цей лист нагромадив у неї в голові стільки питань, на які ще ніхто не зміг дати відповідь. Почала відкривати його і тут почувся стук. 
    - Так! 
    Двері відчинились і у них з'явилась голова Джорджа:
     - Він прибув.
     - Нехай заходить. - дозволила Лія і рушила сісти за стіл, на ходу витягаючи лист. 
     Зайшов високий чорнявий чоловік у довгому плащі. Він був спортивної статури, справа на шиї мав татуювання із зображенням штрих - кода та бліде обличчя з великими темними очима і густими бровами, що робили його погляд проникливим і напрочуд вродливим. Звали цього чоловіка Річард Бофорський.
   - Містере Бофорський! - Лія піднялась і подала руку для привітання. - Рада вас бачити.
   Річард поцілував дівчині руку і та жестом запросила його сісти в крісло навпроти її стола. 
     - Дякую, я також радий з вами зустрітись. - відповів Річард і зняв капелюх. 
     - Вибачте, що так пізно вас викликала! Справа нагальна і я б не хотіла, щоб вас тут зараз бачили сторонні очі. - Лія уважно подивилась на гостя і вибачливо всміхнулась.
 - Нічого страшного, я все розумію - сказав Річард.
  - Бажаєте чаю? Кави? Чи можливо чогось міцнішого?
   - Вишневого рому, будь ласка - відповів Річард.
   Лія постукала по столі й в кабінет заглянув Джордж.
   - Два келихи вишневого рому - звеліла Лія і Джордж зник у дверях.
    - Дякую вам, що зголосились прийти. Для мене це дуже важливо - сказала Лія. Від хвилювання за подальшу розмову в неї спітніли руки й швидше закалатало серце.
      Річард не відповів, лише усміхнувся і почав розглядати модель "Морського диявола" на столі.
   - Чудова робота - врешті сказав він - неймовірно тонка, витончена...
  - Так, це подарунок - поглянула на
модель корабля Лія - Батькові дуже подобалось....
   Її перебив Джордж, який приніс напої та поставив на стіл.
   - Дякую, Джо - сказав Річ і взяв келих.
  - Немає за що - відповів Джордж і підморгнув Лії, виходячи з кабінету.
  - Ви, напевно, сумуєте за батьком? - спитав Річард. Він зробив ковток, спостерігаючи за Лією.
  - Так - відповіла дівчина. Вона взяла свій келих, проте не поспішала пити. - Мені його дуже бракує, але я б хотіла поговорити не про це.
   - Так, звичайно, вибачте - сказав Річ і поклав руки на поруччя крісла. - Я вас дуже уважно слухаю.
  - Річ у тім... - Лія зробила глибокий вдих - Я не знаю, як вас про це попросити.... Справа нелегка, дуже нелегка...
  - Кажіть, як є - сказав Річард - я зроблю все, що в моїх силах.
  Лія опустила очі й ще раз глибоко вдихнула.
  - Пять днів тому я дізналась, що після смерті моєї матері мій батько знайшов собі іншу жінку - почала вона - і від їхнього, скажемо так, союзу, народилась дитина, дівчинка. Ви знали про це? 
   Лія дивилась на Річарда, затамувавши подих, але він лише похитав головою на знак незгоди. 
  - Я... вперше про це чую. Ваш батько був моїм найкращим другом і я не думаю, що він би приховував таке від мене. 
    - Я знайшла цей лист, коли забирала звідси його речі - Лія показала Річарду листа, якого вона взяла перед тим з книги - тут чітко написано, що цю дівчинку викрали і її місце перебування невідоме...
  Річ взяв листа і почав читати:
   "Ліє. 
    Я залишаю тобі цього листа з шаленим бажанням залишитись анонімом. Найперше я хочу привітати тебе з посадою капітана найвеличнішого з усіх піратських кораблів Х|Х століття. Упевнений, що ти не підведеш попередніх власників" Морського Диявола" і також залишишся в історії, як славетна завойовниця суден та морів. Але водночас хочу відкрити тобі гірку правду. 18 років тому, коли трагічно загинула твоя матір, твій батько, славний капітан Вільям Робертсон покохав іншу жінку і таємно навідував її у купленому ним будинку на острові Сандей. Як стало відомо потім, через 2 роки у них народилась донька, якій дали ім'я Вікторія. Проте, коли малій було 6, її викрали інші пірати і як склалась подальша доля дівчинки - нікому не відомо. Коли ти знайдеш цей лист, прошу тебе, не забудь про те, що в тебе є сестра, якій, можливо, потрібна твоя допомога.
   P. S. Мені дуже прикро через смерть батька. "
   Річ дочитав листа і поглянув на Лію:
   - Ви здогадуєтесь, від кого цей лист? 
 Лія заперечливо похитила головою. 
   - У мене було кілька припущень, я перевірила, та доказів не знайшла. Проте очевидно, що його сюди підкинули і хтось такий, хто має змогу вільно перебувати у будь якому куточку корабля. Але я не змогла вийти на цю людину. 
  - А що ви хочете від мене?
  - Я хочу, аби ви знайшли мою сестру, містере Бофорський - сказала Лія, дивлячись Річарду прямо у вічі - зробили усе, аби знайти та привезти її сюди. Я більше не маю кого попросити про таке - вона схопила руку Річарда, яка на столі тримала лист -  тільки вам можу довірити.
  Річард ще раз поглянув на листа і спитав:
   - Дівчинку звуть Вікторія. Що вам ще про неї відомо? 
   - Більше нічого - тремтячим голосом відповіла Лія.
   Річард подивився не неї дуже здивованим поглядом.
   - Я пробувала знайти ще якісь дані про неї, але на острові ніхто не чув і не бачив другу сім'ю мого батька. 
  - Ви розумієте, що це буде дуже нелегко? - запитав Річ - якщо немає ніяких зачіпок, де її можна....
  - Ні, прошу вас.- Лія встала та обійшла стіл, щоб завадити Річарду піти. - Я благаю вас, допоможіть мені.
  - Я не говорив, що відмовляюсь допомогти вам. Я мав на увазі що на це можуть піти тижні, місяці, а то й роки, якщо не буде жодних слідів. - сказав Річард і, посадивши схвильовану дівчину на диван, сів поруч. - це буде непросто... Але я спробую. 
  - Обіцяєте? - спитала Лія і ще раз вхопила його за руку. 
  - Ні, не обіцяю - відповів Річард - Я спробую, хоч на це може піти дуже багато часу. 
 - Ну й нехай - Лія затремтіла, коли вимовила ці слова,- я готова чекати скільки завгодно. 
   Шторм за вікном тим часом розбушувався сильніше. Почалась гроза. Хвилі так сильно били об корабель, що він аж трясся. Річард встав, взяв зі стола келихи з ромом і подав один Лії. 
  - Ось, випийте. Я зроблю все, що зможу.
  - Дякую вам - сказала Лія і судомно ковтнула рому. - я заплачу стільки, скільки скажете. Тільки поверніть мені сестру. 
    Річард заспокійливо усміхнувся. 
- Ви були найкращим другом мого батька?! - зненацька спитала Лія - чому він вам нічого не сказав про Вікторію? При тому, що так довіряв? 
 - Не знаю - щиро сказав Річард. Його трохи приголомлила правда про подвійне життя покійного друга і він не розумів, чому Віл йому нічого не розповів. 
   Лія відчула, що їй полегшало. Адже батько не їй одній нічого не сказав. Він помер несподівано і дуже загадково. Лія вже 5 років не могла відкрити таємницю його смерті. 
  - Мені пора - Річард встав і поставив келих - як тільки я вирушу в дорогу і знайду її, то сповіщу вас. 
  - Дякую вам, дякую. - Лія також підвелась, щоб провести гостя. Річард поцілував руку дівчини на прощання і вийшов з кабінету.