Останній повний місяць (1)

Розділ Одинадцятий

Останній повний місяць

(частина перша)

Джулія, Луіза і Грейсі нарешті повернулись у свій рідний океан, і прийняли рішення, що це остаточно і назавжди. Джулія не змогла пробачити Карлу його вчинку, і чомусь вважала себе винною у всьому. Найкращі подруги, і навіть Рита, яка як і обіцяла, радо прийняла їх, не посміли ставити будь-яких зауважень чи повчань. Вони домовилися не торкатись більше цієї теми і про подорож на Землю також не згадували.

Джулія залишилась наодинці із собою, але вважала, що це  на краще, адже жалість із боку русалок їй не була потрібна. Вона сама наламала дров, і треба було звикнути до того становища, і просто пережити це.

Та хіба так легко забути?

Досі у вухах дзвеніли вбивчі слова того, кого вона любила. Вона йому вірила, втративши здоровий глузд. І як вона могла повестись на всі його побрехеньки? Тепер довелось визнати, що Луіза все ж була права, і що суша однозначно не для русалок.

Колись Джулія думала, що її народ і народ людей можуть дружити, і для цього не треба буде нищити один одного, просто спробувати укласти мир. Та тепер вона зрозуміла, чому саме русалки ненавидять і бояться жителів суші. Бо як би там не було, люди завжди прагнуть більшого, і де вірогідність того, що вони, дізнавшись правду про море, не піддадуться спокусі? Не спробують виловлювати їх для власних цілей, як того хотів досягти Карл?

А отже треба було прийняти свою сутність і справді відповідати званню істинної русалки. Та і тим більше, Джулія пообіцяла собі, що більше її ноги на суші не буде, і нехай земні розбираються між собою, як хочуть - це більше не її турботи.

На наступний же день Луіза виступила із своєю пропозицією перед друзями Рити. Вона пропонувала об'єднатись і створити свою зграю, тому що поодинці їх можуть згубити дикі тритони, які вже утвердили своє панування в цих водах. А оскільки зграя Ванди, до якої колись належали наші вигнанниці, була основною в цьому морі, і звісно, не бажала мати конкуренції, то Рита висловилась щодо питань території.

Якщо вони хочуть бути зграєю, то їм потрібно шукати інше місце проживання, десь на півдні, ну або для запасу - західні володіння республіки Фіджі в сусідньому морі. Там і тритонів повинно бути мало. А оскільки всі друзі Рити - то були русалки із зламаними долями, такі ж вигнанниці або несправедливо засуджені, ті, що не мали власної Спільноти, то вони майже одразу погодились.

Було прийнято рішення пройти магічний ритуал сьогодні, у ніч повного місяця, щоб освятити ту корону, що неофіційно належала Джулії, і утвердити себе членами нової Спільноти. Про нього розповіли русалки Веридія і Нерісса, які походили з одної зграї, здається, з району Гавайських островів, і колись були свідками подібного дійства. Отже, це і справді був кінець їхнім митарствам на суші, який одночасно і давав початок новим пригодам.

Та Грейсі досі перебувала у сум'ятті.

Вона смиренно схилила голову і підтримала подруг, разом із ними раділа створенню нової, їхньої Спільноти. Та серце підказувало, що вона не встигла зробити основного. Востаннє побачитись із юнаком із суші, що назавжди заворожив її душу. Сьогодні вони усі після ритуалу покинуть ці води назавжди, і буде неправильно, якщо вона з ним не попрощається.

Грейсі вважала вчинок Джулії дуже сміливим, і мабуть, єдина розуміла її почуття. Саме тому вона і наважилась востаннє завітати у те місто, яке кілька місяців вважала своїм домом. Якщо відверто, то Грейсі хотіла б залишитись тут разом із Максом, лише б тільки він попросив, але розуміла, що це марні надії. 

Макс її не пробачить - це було очевидно. Та і який сенс їй залишатися? Карл же нікуди не дівся, і точно не відступиться від свого задуму, а отже навіть у щасті із Максом їй тут життя не буде.

- Привіт! - майже прошепотіла вона, торкаючись до його плеча. 

Макс знаходився у себе вдома і на даний момент сидів у гамаку. Невинний жест змусив хлопця стрепенутись і оглянутись позаду себе. Коли він побачив Грейсі, то одразу напружився, і миттю відклав убік посібник, що його читав.

- Навіщо ти прийшла? - Макс підвівся і опинився навпроти неї. Можна було помітити, що хлопець не налаштований на її появу, а тим більше розмову.

Коли він висловлювався невпевнено і кожен рух видавав його хвилювання, що було як мінімум кумедно. А зараз його голос звучав рівно і жорстко, а слова були сказані з явними нотками байдужості.

- Ти не радий? - якось сумно прозвучала відповідь.

Грейсі в ту ж секунду захотіла провалитись під землю, адже побачивши хлопця, вона забула про все. Це не чергова прогулянка, під час якої собі можна дозволити і пожартувати, і вислухати, і трохи покепкувати... Та і що вона таке питає?

- Радий був би, якби дізнався усе від тебе, - гірко посміхнувся він куточками губ. - Знаєш, я і справді великий ідіот, і не зміг розгледіти те, що відбувається у мене під носом! Я ще й переконував дядечка, що ніякого монстра не існує!..

- Макс, я... - пробувала Грейсі йому заперечувати, але їй явно бракувало впевненості. Серце готове було вистрибнути з грудей, тому що русалка розуміла: справа програна і часу, того часу, де їм було добре разом, назад уже не повернеш.

- Дозволь пояснити... Здогадуюсь, що Карл тобі мабуть наговорив усякого бруду, але він сам - ще та падлюка! Ти уявляєш, що він хотів сфотографувати...

- Ну до чого тут взагалі Карл?! Він мені більше не друг, і нехай валить в одне красиве місце разом зі всіма своїми тарганами! Мені ти була важлива, і так було завжди! Скажи, невже не можна було обійтись без брехні?

Макс гнівно поглядав на свою уже колишню дівчину і дивувався її наглості. Страшна правда про неї, яка точно не була вигадкою, реально вибила підлітка із колії, і остаточно розставила всі крапки над "і" у їхніх стосунках.