Жахлива зрада (3)

Розділ Десятий

Жахлива зрада

(частина третя)

Джулія ішла до будинку Тейнерів із чітким наміром: дізнатись, що саме відомо Карлу, і спробувати переконати його, що русалок не може існувати насправді. Вона покладалась на їхній спільний магічний обряд щодо перстенів, який уже був на стадії завершення, і вірила, що може знову обманути свого коханого.

Адже якщо він переконається у тому, що вони - не русалки і не побачить перетворення (це буде можливо завдяки перстням), то скоро і забуде про всю цю історію. Можна буде його запевнити в тому, що це була просто гра.

Та коли Джулія побачила Карла, то зрозуміла: з ним не все так просто. Ні, хлопець не був здивований її появі, просто в його погляді читалось розчарування, біль і байдужість. Джулія могла прекрасно його зрозуміти, адже колись відчувала щось подібне. Але у домі Тейнерів якраз були якісь гості, і тому Карл запропонував зустрітись пізніше, коли він усе владнає з батьком.

Місцем зустрічі слугував невеликий береговий пірс, здається, той самий, де неподалік стояла яхта Тейнерів. Та зараз там було пусто, був лише океан і поруч цей своєрідний шматочок моста, що з'єднував сушу і хвилі.

Джулія запізнилась на кілька хвилин, це було зрозуміло, адже Карл уже чекав на неї. Все ж русалка роздумувала, чи правильно вона чинить. Заспокоювала себе тим, що лише так вона зможе врятувати рідний океан.

- Здається, ти хотіла поговорити, - Карл трішки відсторонився, коли Джулія хотіла його поцілувати. Він був абсолютно спокійним, але дуже холодним. - Отже, я слухаю.

- Бачиш, тут така справа... Я знаю про те, що ти бачив... Але... - її очі раптом зустрілись із його, і русалка замовкла. Зараз був саме той час, коли вона мала повідомити те, що хотіла, і покінчити з цим.

Та раптом до неї дійшло, що вона не в змозі знову обманути того, кого справді кохає. Та і поведінка Карла її насторожувала. Вона іще ніколи не бачила його настільки мовчазним і нерухомим. Хлопець стояв, мов статуя, склавши руки на грудях і просто чекав. Навіть коли вони сварились, і то було якось емоційніше...

- Але що? - наважився заговорити. - Знаєш, десь буквально місяць тому ми з тобою сперечались на рахунок довіри. Я пам'ятаю, як ти мене тоді спитала: "Чи можу я тобі довіряти?" Так-от, зараз я хотів би від тебе лише чесності...

Так, він знав, що розмова буде непростою, і здогадувався, що Джулія може знову збрехати. Але від цього "зараз" залежить їхнє майбутнє. Йому легко було говорити, адже у цій ситуації не він був винним. Також Карл чітко знав, навіщо він сюди прийшов...

- Добре, - відреагувала Джулія. - Але знай, що ми не однакові. Різниця в тому, що ти брехав мені про почуття, а я лише не договорювала правду. І тепер ти можеш відчути, наскільки мені було боляче...

- Он як? - щиро здивувався Карл. - То може, нарешті скажеш, яка вона - твоя правда?

- Я - русалка, Карл. Справжня морська істота. Все, що ти знаєш - не вигадка, у всіх історіях є свій прихований зміст.

Ну, ось і все! Русалка тільки що відкрила своє існування. Дороги назад уже немає, і тепер залишається лише сподіватись, що Карл зрозуміє і прийме все так, як воно є. Джулія просто вірила в це...

- Я вражений! Не думав, що ти так швидко зізнаєшся, - здається, хлопець повеселішав. - Можливо, я навіть пробачу тобі...

Джулія ледь помітно усміхнулась. Звісно, вона хотіла, щоб усе було, як раніше, вона ж пробачила йому тоді, а отже...

- Я знаю, що винна... Але, Карл, ти мені небайдужий, і ніколи не був. Тож після всього, ти ще кохаєш мене?

- Мабуть, так... Просто я заплутався... А ти не могла б мені... ну... показати...

- Ти справді хочеш побачити мене такою? - тепер черга була дивуватись Джулії.

Вона геть не думала про те, що коханий захоче побачити її істинне обличчя. Максимум, на що вона сподівалася, то це те, що вони знову посваряться. Але така новина змусила дівчину геть забути про обережність.

Карл кивнув, і Джулія, зробивши глибокий вдих, без вагань стрибнула у хвилі. Через декілька секунд вона виринула, даючи змогу хлопцеві роздивитись її природу.

Та тут сталось те, чого вона абсолютно не очікувала. Звідкись у руках Тейнера з'явився фотоапарат, і він мовчки зробив кілька знімків.

- Карл, що ти... - звуки камери змусили русалку отямитись. - Нащо ти це робиш? Ти ж...

- Що я? - Карл дивився на свою русалку вже іншим поглядом. У ньому було повно хижацтва і ворожості.

- Ти просила мене лиш вислухати, а про мовчання мови не було.

- Але як так? - Джулія зовсім не розуміла, що тільки що сталося. Її Карла ніби підмінили. - Я думала, ми усе з'ясували... Ти ж казав, що любиш...

- Ха-ха! Ну ти і наївна! - розсміявся хлопець. - Кохання, кажеш? Звідки ти можеш знати, що це таке? Так, я кохав, але ти зруйнувала все... Я обожнював ту іншу Джулію, веселу, привітну, і по-своєму особливу. А ти - жалюгідна потвора!

Джулія не могла повірити в те, що чує такі слова. Всього хвилину тому їй здавалось, що Карл розуміє. Невже він увесь цей час так майстерно приховував свою справжню сутність?..

- І ти хотів, щоб я це знала? - гірко усвідомлювала Джулія, яка вже зрозуміла, що без сліз їй не обійтись.

- Ні, просто якщо на те пішло... Мені потрібні були лише фотографії. Я все життя залежав від свого батька, і ти чудово знаєш, як він мене зневажає. Я завжди хотів вирватися із того образу багатого синочка, а це відкриття про вас - це просто сенсація! Завдяки цьому я зможу стати незалежним!

- Тобто, я для тебе ніхто, і тобі начхати на мої почуття?

Нащо вона це запитує? І так усе ясно...

- Вибач, Джуліє, але почуттів уже немає... Ти була лише способом досягнення мети.

Це було останнє, що Карл захотів повідомити, і після цього він просто пішов в іншу сторону. Нещасній русалці нічого не залишалось, як зануритись у хвилі і пливти звідси куди подалі...